Ще у 1686 і 1687 рр. Корсунський полк на чолі з 3. Іскрою у складі війська польського короля Яна III Собеського ходив у Молдавію проти турків. У цих походах Іскру було поранено, але, як нагороду, він отримав землі у м. Житомирі. Тут варто зазначити, що після свого відновлення Корсунський полк мав значно меншу кількість козаків, ніж до Руїни. Згідно з «Компутом Війська Запорозького й. к. м., складеного під Кашперовцями паном каштеляном холмським, полковником й. к. м. для й. м. ксьонза Банесани, комісара апостольського» від 1689 р., у корсунського полковника 3. Іскри було 17 старшин та 280 осіб «черні». Кількість старшини та «черні» Корсунського полку майже не відрізнялася від інших полків. Так, у полковника Самуся було 14 старшин і 150 осіб «черні», у полковника Гришка — близько 50 старшин і 514 «черні»[271]. Гетьман Іван Мазепа у своєму листі від 18(8).02.1690 р. цареві розглядав проблему прикордонної сторожі для припинення контактів Січі з Річчю Посполитою. Але якщо її поставити на білоцерківському шляху, то люди, котрі живуть поблизу Корсуня й Богуслава і котрі займаються пасіками та мисливством, виявлять цю сторожу і дадуть про неї знати у Білу Церкву[272]. У 1691 р. люди Мазепи схопили на Правобережжі й доправили до Києва, митрополитові Варлааму Ясинському, старця Сильвестра, який втік з «манастыря Гадяцкого киселского» і почав «запустелой городок Корсунь осаживать і чернцов збирать». На запит Мазепи царі Петро І та Іван V у березні 1692 р. наказали старцеві Сильвестру як «изменнику и пререкателю мира» винести кару на свій розсуд, найкраще вислати у якийсь великоросійський монастир[273]. Але процес відродження регіону потроху набирав обертів. Незважаючи на воєнні завірюхи, яких не бракувало і в наступному столітті, зростало населення краю, будувалися церкви й монастирі. Тут варто вказати на будівництво у Стеблеві Свято-Преображенського (1719) та Свято-Микільського (1731) храмів, причому зауважимо, що Свято-Микільський було поставлено «коло старої» (церкви); у Сидорівці — Свято-Преображенського храму (1716 і 1744 рр.)[274].
Після відновлення правобережних полків перед польським урядом виникла проблема відновлення козацького самоврядування. Уряд пішов на її розв'язання: у 1690 р. гетьманом над козаками став Самійло Самусь, «від короля поставлений, і булава з клейнодами йому прислана». Тобто козацькими полками, як і раніше, почав керувати гетьман, що перебував на службі у короля.
У 1691—1696 рр. козацькі полки, у т. ч. Корсунський 3. Іскри та Фастівський С. Палія, взяли турецькі міста Кизи-Кермен, Тягин, Очаків і Буджак. Проте татари також чинили набіги на Правобережжя. Так, у червні 1695 р. вони напали на Київщину. Біля греблі за Корсунем їх зустріло кількасот козаків на чолі з Палієм та Іскрою, але татари загнали їх у місто. Під час бою загинуло багато українців, а сам Палій ледве не потрапив у полон. Татари спалили всю округу до Богуслава і взяли велику здобич. Коли вони дізнались, що з Лівобережжя на допомогу вирушило кількасот полків, то повернули назад[275]. На початку 1696 р. у Корсуні сидів ротмістр Речі Посполитої Синиця, який інформував своїх зверхників про боротьбу Мазепи з Петриком, причому Палій пішов на допомогу гетьманові[276].
Антитурецьку воєнну кампанію очолював коронний гетьман Станіслав Яблоновський. Він вів «Щоденник військових видатків за 1693—1696 рр.», згідно з яким 200 козаків 3. Іскри отримали 1427 талерів[277]. Ця інформація цінна тим, що одночасно названо цифру козаків Корсунського полку на службі у польського короля після його відновлення та суму платні. Вона була невелика. Для порівняння використаємо ціни 1690 р.: «жито було по злотих 16, пшениця по 20, овес по 8».
Для контролю за кількістю правобережних козаків складались військові компути. Так, за компутом 1694 р. у 3. Іскри було 200 піших козаків, стільки їх було в нього і за компутом 1695 р. Якщо порівняти з компутом 1689 р.. то чисельність полку зменшилась на 80 козаків. Це може свідчити про певні фінансові труднощі польської влади у зв'язку з війною, яку вона вела з Османською імперією. Згідно з компутами кінця XVII ст., Корсунський полк, на відміну від реєстру 1649 р. і присяжних списків 1654 р., вже не був найбільшим в Україні. Так, за компутом 1695 р. полк Самуся налічував 600 козаків, Палія — 300, Абазина — 100.
У квітні 1695 р. сенатська комісія прийняла «Плату і барви війську Козацькому, яке прийшло з поля 1695 р.», внаслідок чого чисельність корсунських козаків 3. Іскри збільшилася до 300 осіб. Це було викликано тим, що почастішали напади татар на Правобережжя. Захист південних кордонів Речі Посполитої тримався, в основному, на правобережних козаках. Тому польський уряд змушений був збільшувати кількість козаків, які отримували державну платню.
Численні війни призвели до занепаду господарства полку. Так, у 1698 р. «в Україні дорожнеча в хлібі велика була». Наступного року також «дорожнеча була великою..; таке було і в році 1700».
20 червня 1699 р. через протиріччя з козаками шляхта на пацифікаційному сеймі постановила: «скасувати всі полки [козацькі. — Ю. М., С. С.], як піші, так і кінні». Це мотивувалося тим, що «поляки не мали потреби більше в козацькій міліції внаслідок укладеного трактату з Портою». 20 серпня коронний гетьман Яблоновський дав універсал правобережним полковникам з наказом ліквідувати свої полки[278].
У відповідь на антикозацьку постанову сейму козацькі полковники вирішили укріплювати свої міста. Іскра в Корсуні, Палій у Фастові, Самусь у Богуславі, Абазин у Черкасах почали будувати оборонні споруди. Так, Іскра в Корсуні побудував нові підземні ходи (взагалі підземні ходи в місті частково збереглися до сьогодні) на випадок облоги. Майже рік пройшов у тривожному чеканні. І ось узимку 1702 р. до Корсуня для виконання постанови сейму прибув корсунський староста Олександр Яблоновський з озброєним загоном і почав вимагати від козаків залишити міста і села Корсунського полку. У відповідь козаки перебили католиків та юдеїв. Це сталось і в Богуславі та Лисянці. Після цього наказний гетьман Самусь присягнув на вірність московському цареві й повстання охопило всю південну Київщину. Повстанці оточили Білу Церкву, фортеця котрої була головною опорою польської влади. Проте польський уряд скерував на Правобережжя 2-тисячне польське військо на чолі з гетьманом Яном Потоцьким. Воно розбило козаків під Немировом, Слободищами і Костельнею. Але 26 жовтня Корсунський полк Іскри та Богуславський полк Самуся розбили військо Потоцького під Бердичевом і оволоділи містом[279]. Майже одночасно, після сімох тижнів облоги, 10 листопада Фастівський полк Палія штурмом захопив Білу Церкву. З падінням цього форпосту повстанці оволоділи Поділлям і північною Київщиною. Відповідаючи на перемогу повстанців, поляки розв'язали терор проти мирного населення.
271
277
279