Штрооп вирішив, що очистити бункери та будинки можна буде, тільки спаливши їх. Оскільки Гімлер вже і так наказав фізично знищити гетто, то спалення належних до нього споруд не становило втрати. Навіть більше — оскільки Гімлер не уточнював, як саме влаштувати руйнування, то пожежі вирішували для нацистів дві проблеми водночас. 23 квітня 1943 року солдати Штроопа почали вулиця за вулицею спалювати будівлі гетто. Вермахт не відігравав великої ролі у бойових діях, але для знищення будівель і бункерів застосовувалися його інженери та вогнеметники. Едельман згадував «величезні вогняні бурі, що перекривали цілі вулиці». Євреї, що задихалися, не мали іншого вибору, крім як покинути свої бункери. Як згадував один уцілілий, «ми воліли загинути від куль, а не від вогню». Євреї, що застрягли на верхніх поверхах будівель, мусили стрибати. Німці захопили багатьох полонених зі зламаними ногами. Цих осіб опитали, а тоді розстріляли. Єдиний порятунок від підпалу надавала втеча від одного бункера до іншого удень або від одного будинку до іншого уночі. Впродовж декількох днів члени СС відчували небезпеку від думки про рух вулицями гетто в темряві, тож години темряви єврейські бійці та цивільні могли використовувати для того, щоб пересуватися і перегруповуватися. Та оскільки вони не могли зупинити підпалів, їм залишалися лічені дні[600].
Німці напали на гетто 19 квітня 1943 року, у переддень Песаху. Великдень припав на наступну неділю, 25 квітня. Польський поет Чеслав Мілош писав про християнське свято з іншого боку стін гетто. У своєму вірші «Campo di Fiori» він нагадував, що люди каталися на каруселі на площі Красинського безпосередньо за межами гетто у той час, як євреї боролися й гинули. «Тоді я думав, — писав Мілош, — про самотність смерті». Карусель працювала впродовж цілого повстання. Вона стала символом ізольованості євреїв: ті гинули У власному місті, поки поляки за стінами гетто жили і сміялися. Численним полякам було байдуже до того, що відбувалося з євреями у гетто. Та інші переймалися їх долею, дехто намагався допомогти, а жменька навіть загинула в цих намаганнях[601].
Ще за рік перед початком повстання у варшавському гетто Армія крайова донесла до британців та американців звістку про загибель польських євреїв у газових камерах. Армія крайова поширила повідомлення про фабрику смерті в Хелмно, а польська влада доклала зусиль, щоб ці повідомлення потрапили до британської преси. Західні союзники не вдалися до жодних значних дій. У 1942 році Армія крайова повідомила Лондонові та Вашингтонові про депортації із варшавського гетто і масові вбивства євреїв у Треблінці. Безперечно, польський уряд завжди представляв ці події складником ширшої трагедії польських громадян. Та засадничу інформацію він передавав. Як поляки, так і євреї помилково вважали, що поширення інформації про депортації зупинить їх. Крім цього, польський уряд закликав союзників відповісти на вбивства польських громадян (включно з євреями) вбивством німецьких цивільних. Британія і Сполучені Штати знову залишилися бездіяльними. Польський президент і посол Польщі у Вашингтоні закликали Папу промовити з приводу масового вбивства євреїв, та дарма[602].
Серед західних союзників до прямих дій з метою стримати вбивства євреїв вдалася лише польська влада. Станом на весну 1943 року Жегота надавала підтримку 4 тисячам євреїв, що переховувалися. Армія крайова оголосила, що розстрілюватиме поляків, які шантажуватимуть євреїв. 4 травня, коли євреї варшавського гетто билися, прем’єр-міністр Владислав Сікорський поширив відозву із словами: «Я закликаю своїх співвітчизників допомогти і прихистити тих, кого вбивають, і водночас, перед усім людством, я засуджую ці злочини». Як розуміли і поляки, і євреї, варшавське командування Армії крайової не могло б урятувати гетто, навіть якби кинуло на цю операцію усі свої війська і зброю. На той час її воїни і самі не мали майже жодного бойового досвіду. Тим не менш, сім із восьми збройних операцій, що їх Армія крайова провела у Варшаві, мали на меті підтримати бійців гетто. Двоє поляків загинули на самому початку повстання, намагаючись пробити стіни гетто. Низка дальших спроб пробити його стіни теж зазнала невдачі. Загалом Армія крайова зробила близько 11 спроб допомогти євреям. Відчуваючи нагоду, радянські пропагандисти казали, що Армія крайова відмовила в допомозі повсталому гетто[603].
603
Цитата: Engelking, Warsaw Ghetto, 795. Щодо одинадцяти спроб допомогти євреям, див. Engelking, Getto warszawskie, 745; а також Libionka, "ZWZ-AK," 79. Щодо совєтської пропаганди, див. Redlich, Propaganda, 49.