У липні 1944 року польські частини отримали дозвіл допомагати Червоній армії у наступі на Вільнюс і Львів — два великі міста довоєнної східної Польщі. Однак після цього радянські союзники їх роззброїли. Польським солдатам запропонували вибір: воювати під радянським керівництвом або ув’язнення. Після роззброєння армії НКВД заарештував усіх, хто мав політичне минуле. Радянським партизанам дозволено брати участь у переможній кампанії проти німців; польським — ні. Мало того — кілька разів радянських партизанів повертали проти польських. Так, партизанський загін Тувії Бєльського брав участь у роззброєнні Армії крайової. Таким чином, операція «Буря» принесла потрійну трагедію: Армія крайова втратила солдатів і зброю; військова стратегія польського уряду провалилася; поляки віддали волю або життя у боротьбі за землі, що їх Польща не могла повернути, оскільки Черчиль із Рузвельтом уже відступили їх Сталінові[620].
Тим не менш, звістки з Німеччини додавали польським командувачам у Варшаві надії. 20 липня 1944 року офіцери німецького війська здійснили (невдалий) замах на Адольфа Гітлера. Ця звістка навела частину командувачів Армії крайової на думку, про те, що Німеччина втратила волю до боротьби, а отже, відважний удар може вигнати її війська з Варшави. 22 липня радянські війська ще додали духу польському спротиву, оголосивши у Любліні власний склад тимчасового польського уряду. Лабораторія нищівної політики нацистів стала осердям майбутнього маріонеткового комуністичного уряду. Сталін брав на себе владу вирішувати, хто формуватиме польський уряд. Якщо Армія крайова не робитиме нічого, то клієнти Сталіна прийдуть до Варшави, а Польща перейде безпосередньо від нацистської до радянської окупації. Як у 1939-му, так і в 1944-му році той факт, що поляки мали союзників на заході, не означав майже нічого. На липень 1944 року, коли Червона армія окупувала більш ніж половину території довоєнної Польщі, стало зрозуміло, що країну визволить радянська збройна потуга. У кінці липня американцям залишався місяць ходу до Парижа (де вони підтримали французьке повстання); надії на те, що війська США визволять якусь частину Польщі, не було. Політичний спротив радянським планам мали чинити самі поляки[621].
25 липня 1944 року польський уряд надав Армії крайовій у Варшаві повноваження розпочати в столиці повстання у зручний час. Плани операції «Буря» спершу не поширювалися на саму Варшаву. Варшавське командування Армії крайової відіслало немало своєї зброї на схід країни, де її конфіскували радянські війська. Логіка негайного повстання у Варшаві була зрозумілою не для всіх. Командування Польської армії, що боролася на західному фронті на чолі з генералом Владиславом Андерсом, не брало участі в обговоренні. З огляду на антипартизанську тактику німців, повстання багатьом видавалося самогубством. Німці вбивали поляків у масових акціях відплати протягом усієї війни; на думку частини командувачів у Варшаві, від невдалого повстання постраждає все цивільне населення. Натомість аргумент на користь повстання був той, що воно не може зазнати поразки: незалежно від того, переможуть поляки німців чи ні, на відстані декількох днів ходу від Варшави була Червона армія. За цією логікою, яка, зрештою, перемогла, єдине питання полягало в тому, чи зроблять поляки спробу самотужки звільнити свою столицю[622].
Поляки опинилися між Червоною армією в наступі й німецькими окупантами. Вони не могли самі перемогти німців, тож мусили сподіватися, що радянський наступ спричинить німецький відступ, а також, що між відходом Вермахту і приходом Червоної армії залишиться якийсь проміжок часу. Вони сподівалися, що цей проміжок буде не надто коротким і дасть їм змогу встановити себе в ролі польського уряду, перш ніж прибудуть радянські війська.
Насправді проміжок часу виявився задовгим.
Польські солдати у формі та нарукавних пов’язках розпочали напад на позиції німців пообіді 1 серпня 1944 року. Величезна більшість із них були солдатами Армії крайової; до бою приєдналися також менші частини правих Національних збройних сил і комуністичної Народної армії. На перший день Варшавського повстання Армія крайова зайняла велику частину середмістя і Старого міста, але не спромоглася захопити більшість найважливіших військових цілей. Німці не провадили особливої підготовки, але повстання не захопило їх цілком зненацька. Мобілізацію, що відбувалася в місті, годі було приховати. Стан тривоги серед німецьких військ оголошено о 4:30, за півгодини до початку повстання. Поляки вирішили атакувати засвітла у довгий літній день, і через це зазнали великих втрат. Недосвідченим і легко озброєним бійцям було особливо важко захоплювати укріплені цілі під обороною. Тим не менш, серед бійців і в самому місті панував ейфорійний настрій[623].
620
Щодо партизанського з'єднання Бєльського, див. Libionka, "ZWZ-AK," 112. Різні погляди на Бєльського, див. Snyder, "Caught Between."
623
Цю атмосферу передає Davies, Rising'44, де також описано бої. Щодо неспроможности захопити значні цілі, див. Borodziej, Uprising, 75.