Там, де в ті ранні дні серпня на зміну німецькій владі прийшла польська, вцілілі євреї вийшли зі своїх сховків серед поляків. Багато з них попросили дозволу стати до бою. Як згадував Міхал Зильберберг: «Єврейський погляд на справу виключав пасивність. Поляки піднесли зброю проти смертельного ворога. Наш обов’язок як жертв і співгромадян вимагав допомогти їм». Інші бійці Варшавського повстання були ветеранами повстання у варшавському гетто у 1943 році. Більшість цих євреїв приєдналася до Армії крайової; інші обрали Народну армію або навіть антисемітські Національні збройні сили. Частина євреїв (чи поляків єврейського походження) вже належали до Армії крайової і Народної армії. Майже без сумніву у Варшавському повстанні у серпні 1944 року брало участь більше євреїв, аніж у повстанні у варшавському гетто в квітні 1943 року[624].
На початку серпня, попри те, що Армія крайова не змогла зайняти важливі німецькі позиції у Варшаві, солдати її здобули одну перемогу. Офіцери зібрали добровольців для наступу на позицію під сильною обороною. 5 серпня солдати Армії крайової увійшли до руїн гетто, напали на концентраційний табір Варшава, перемогли 90 есесівців, що його обороняли, і визволили 348 в’язнів (переважно іноземних євреїв), що залишалися в таборі. Одним із солдатів, що брав участь у цій операції, був Станіслав Аронсон, якого й самого колись депортували з гетто до Треблінки. Інший згадував єврея, який вітав їх із сльозами на обличчі; ще інший — єврея, який просив дати йому зброю і форму, щоб він міг битися. Багато зі звільнених єврейських таборових робітників приєдналися до Армії крайової і билися у своїх смугастих таборових формах і дерев’яних черевиках із «цілковитою байдужістю до життя і смерті», як згадував один солдат Армії крайової[625].
Як і під час повстання у варшавському гетто, Гімлер знову відчув нагоду продемонструвати силу і здобути символічну перемогу. Попри польські очікування, Червона армія припинила свій швидкий наступ. Вермахт уперто тримав позиції біля річки Вісла, на схід від центру Варшави. Повстанням зайнялися СС і німецька поліція. То були Гімлерові установи, і повстання Гімлер теж вирішив підкорити собі, щоб іще раз показати Гітлерові, що він безжально і цілковито контролює ситуацію[626].
Однак, на відміну від повстання у гетто, ця кампанія вимагала підкріплень. Після відходу німців із Білорусі Гімлер мав у своєму розпорядженні досвідчені антипартизанські загони. Загальне командування у Варшаві отримав голова німецьких антипартизанських утворень і ветеран партизанської війни в Білорусі Ерих фон дем Бах-Целевський. До нього приєдналися й інші ветерани антипартизанських боїв у Білорусі. Із північно-східної Польщі прибула команда Дірлевангера; з південно-західної Польщі — з’єднання Камінського. На підкріплення їм прийшла поліційна частина із Познані, а також низка іноземних бійців, переважно азербайджанців, перекинчиків з Червоної армії. Близько половини людей, що билися у Варшаві в німецькій формі, не розмовляли німецькою. Від того акція не стала менш кривавою, але посіяла велике сум’яття навіть серед самих німців[627].
Камінський і його росіяни отримали від Гімлера особистий дозвіл грабувати майно і охоче скористалися із цього аспекту завдання. Вони увійшли до Охоти, південно-західного району Варшави, 9 серпня 1944 року. Протягом наступних десяти днів вони займалися переважно крадіжками, але також убили декілька тисяч польських цивільних. Як згадував один із офіцерів Камінського, «масові страти цивільних без слідства були звичною справою». Солдати відзначилися також систематичними зґвалтуваннями. Вони спалили шпиталь Інституту Марії Кюрі і всіх у ньому, але перед тим не забули зґвалтувати медсестер. Ось як описував кампанію в Охоті один із солдатів Камінського: «Вони ґвалтували черниць, грабували і крали все, до чого їм доходили руки». Німецькі командувачі скаржилися, що Камінського і його солдатів цікавить лише «грабунок, пиятика і ґвалтування жінок». Бах заарештував і стратив Камінського — не за вбивства чи сексуальне насильство — за звичку красти для себе, а не для скринь Райху[628].
624
Engelking, Zydzi, 91 щодо Зильберберґа, а також passim; про Національні збройні сили йдеться на с. 62, 86,143.
625
Щодо Аронсона, див. Engelking, Zydzi, 61; а також Корка, Warschau, 42, 106, 110, цитата щодо "байдужості" на с. 101.
628
Wroniszewski, Ochota, 567, 568, 627, 628, 632, 654, 694; Dallin, Kaminsky, 79–82. Щодо Інституту Марії Кюрі, див. Hanson, Civilian Population, 990. Цитати: Мерецкий, Варшавское, 642 ("масові страти"); Dallin, Kaminsky, 81 ("вони ґвалтували…"); Мерецкий, Варшавское, 803 ("грабунок").