На той час Армія крайова контролювала такий крихітний шматок Варшави, що парашути з провізією потрапляли до німців. Польські війська відступили і зайняли жменьку осередків спротиву. Тоді, як свого часу єврейські бійці, вони спробували утекти через каналізацію. Німці, яких до цього підготував досвід 1943 року, витравили їх звідти вогнем і газом.
На початок жовтня 1944 року, Гімлер сказав Паулеві Ґайбелю, очільникові СС та поліції у місті, що Гітлера ніщо не тішитиме так, як знищена Варшава. Від неї не мало залишитися каменя на камені. Гімлерове бажання цілком співпадало з Гітлеровим. Війну як таку німці очевидно програли: британці визволили Антверпен, американці наближалися до Райну, а радянська армія невдовзі мала захопити Будапешт. Але Гімлер відчув нагоду досягти однієї з власних воєнних цілей — знищити слов’янські та єврейські міста, що лежали в осерді генерального плану «Ост».
Гімлер видав накази — вочевидь 9 та 12 жовтня — знищити цілу Варшаву, будинок за будинком, вулицю за вулицею. На цей час чималі райони міста лежали в руїнах: гетто, сусідній із ним район Воля, а також будівлі, що в них улучили німецькі бомби у вересні 1939 року, або ж у серпні 1944-го, коли німецькі літаки бомбили Варшаву з її ж аеропорту. Але більша частина міста ще стояла, а численні мешканці залишалися в ньому. Тепер німці евакуювали уцілілих до тимчасового табору в Прушкові. Звідси до концентраційних таборів згодом відіслали близько 60 тисяч осіб, а ще близько 90 тисяч — на примусову працю до Райху. Німецькі інженери, озброєні динамітом і вогнеметами, а також знайомі з досвідом руйнування гетто, спалили фірми, школи і домівки[638].
Гімлерове рішення знищити Варшаву слугувало певному баченню нацистського сходу, але ніяк не допомагало військовим цілям німців у Другій світовій війні. Ерих фон дем Бах-Целевський виказував прагнення завербувати Армію крайову як майбутню союзницю в останньому бою проти СРСР; у середині серпня він скасував Убивчі накази Гімлера без (як видається) необхідних на те повноважень, а відтак, наприкінці вересня, погодився вести переговори 3 командуванням Армії крайової як із переможеним суперником. За умовами капітуляції 2 жовтня 1944 року солдати й офіцери Армії крайової, серед яких були і чоловіки, й жінки, мали отримати права, що їх військовополоненим гарантує міжнародне законодавство. З цих же міркувань Бах противився тому завершенню повстання — тотальному знищенню міста, — яке запропонував Гімлер.
Бахові, мабуть, не вдалося б знайти у Варшаві багатьох союзників з тієї ж причини, що йому не вдалося їх знайти в Білорусі — дії солдатів Дирлевангера та інших німецьких антипартизанських з’єднань були жахливо кривавими. Реакція німців була такою нищівною, що польські вояки не мали іншого вибору, крім як чекати на визволення з боку радянських військ. Як сказав у своєму вірші один із солдатів Армії крайової: «Чекаємо тебе, чумо червона / від смерті чорної спаси ти нас». Вермахт, як і Бах, противився політиці Гімлера. Німецькі війська тримали Червону армію на річці Віслі й сподівалися використати Варшаву як фортецю, чи принаймні знайти прихисток у її будівлях. Усе це не мало значення. Баха перевели; думка армії нікого не цікавила; Гімлер зробив, як і планував; унаслідок цього знищено столицю європейської країни. У день приходу радянських військ німці підпалили останню бібліотеку[639].
Такої долі не зазнала жодна інша європейська столиця. Варшаву знищено і наполовину знелюднено. Лише у серпні та вересні, під час Варшавського повстання, німці вбили близько 150 тисяч польських цивільних. Близька до цієї кількість варшавських поляків-неєвреїв загинула раніше в концтаборах, на місці страт у гетто, від німецьких бомбардувань чи в результаті бойових дій. Кількість загиблих варшавських євреїв була вищою в абсолютних числах, а також значно вищою пропорційно. Частка загиблих варшавських євреїв (понад 90 %) перевищує частку загиблих неєвреїв (близько 30 %). Із долею Варшави можна було порівнювати лише долю східніших міст, таких як Мінськ чи Ленінград. Загалом у місті, довоєнне населення якого складало 1,3 мільйона осіб, загинуло близько половини мешканців[640].
638
Щодо Гімлера, див. Borodziej, Uprising, 79, 141; Мерецкий, Варшавское, 807. Krannhals, Warschauer Aufstand, 329 (також щодо досвіду ґето); а також Ingrao, Chasseurs, 182.
639
Щодо Баха і Вермахту, див. Sawicki, Zburzenie, 284; а також Krannhals, Warschauer Aufstand, 330–331. Остання бібліотека: див. Borodziej, Uprising, 141.
640
Розрахунки: Ingrao, Les chasseurs (200 000), Borodziej, Uprising, 130 (185 000); Pohl, Verfolgung, 121 (170 000); Krannhals, Warschauer Aufstand, 124 (166 000).