Коли 17 січня 1945 року радянські солдати нарешті перейшли Віслу і зайшли до зруйнованої Варшави, то побачили дуже небагато незнищених будівель, які ще стояли. Однак місце концтабору Варшава було ще цілком придатне для користування. Радянське НКВД взяло собі його будівлі й використало їх для звичної справи. У 1945 році енкаведисти допитували і розстрілювали тут солдатів Армії крайової — так само, як у 1944 році це робили німці[644].
19 січня 1945 року, через два дні після прибуття у Варшаву, радянські солдати вже були в Лодзі. 27 січня вони дійшли до Аушвіца. Звідти до Берліна залишалося трохи більше трьох місяців ходу. Із наступом Червоної армії охоронці SS гнали євреїв із Аушвіца до робітничих таборів у Німеччині. У цих спішних та брутальних маршах свої життя втратили ще тисячі євреїв. Марші, які привели уцілілих євреїв аж до Німеччини, стали останніми з нацистських злочинів. Білоруський фронт Червоної армії розпочав бомбардування Берліна 20 квітня 1945 року, на Гітлерові уродини; на початку травня він зустрівся з Українським фронтом у німецькій столиці. Берлін упав, а війна завершилася. Гітлер наказав своїм підлеглим вдатися до тактики спаленої землі у самій Німеччині, та його наказів не послухали. Хоча в обороні Берліна змарновано багато молодих німецьких життів, Гітлер більше не міг здійснювати політику масового вбивства[645].
Протягом останніх місяців війни єврейські полонені німецьких концтаборів гинули у великих кількостях. За цей період від голоду й занедбання в німецьких таборах померло близько 300 тисяч людей. Американські та британські солдати, що звільнили ледь живих в’язнів німецьких таборів, вважали, що побачили жахіття нацизму. Образи трупів і живих кістяків Бергена-Бельзена та Бухенвальда, що їх захопили фотографи та кінооператори їхніх військ, здавалося, передавали найгірші злочини Гітлера. Як знали євреї й поляки Варшави, і як знав Василій Гросман та солдати Червоної армії, то було дуже далеко від істини. Найгірше залишилося в руїнах Варшави, на полях Треблінки, у болотах Білорусі й ровах Бабиного Яру.
Червона армія звільнила всі ці місця — усі криваві землі. Усі поля смерті й мертві міста потрапили за залізну завісу і стали частиною Європи, що її Сталін, звільняючи від Гітлера, робив своєю.
Гросман написав свою статтю про Треблінку, коли радянські війська стояли на Віслі й спостерігали за тим, як німці здобували перемогу над Армією крайовою у Варшавському повстанні. Попіл Варшави був ще теплим, коли почалася Холодна війна.
Розділ 10. Етнічні чистки
Заки у січні 1945 року Червона армія дійшла до руїн Варшави, Сталін уже знав, яку Польщу хоче побудувати. Він знав, де пробігатимуть її кордони, кого змусять у тих кордонах жити, а кого — геть забратися геть. Польща стане комуністичною державою і етнічно однорідною країною. Хоча у східноєвропейській імперії, що її він замислив, Сталін не провадитиме політики масового вбивства, Польщі судилося стати центром зони етнічної чистоти. Німеччина стане землею німців, Польща — поляків, західна частина Радянської України — українців. Від польських комуністів, разом із тими, що й самі належали до національних меншин, він очікував, що вони очистять свою країну від етнічних меншин. Сталін відродив у Польщі комуністичну партію, обрав її очільників і відправив їх до Польщі. Він знав, що його дії з усунення великої кількості німців підтримають не лише поляки, а й американці з британцями. Гітлерова політика пересування німців під час війни давала можливість уявити, як після війни з німцями поводитимуться інші. Воєнна німецька колонізація створила враження неминучості певних силуваних переселень. Питання полягали хіба в тому, скільки німців і з яких територій належить виселити. Сталін мав на ці питання точні відповіді, навіть якщо таких відповідей не мали його американські та британські союзники[646].
646
Щодо значення німецьких прецедентів, див. Brandes, Weg, 58,105,199 et passim; a також Ahonen, After the Expulsion, 15–25.