Німці, що тікали суходолом, доволі часто потрапляли під перехресний вогонь Червоної армії та Вермахту. Знову і знову в колони німецьких цивільних і їхні вози врізалися радянські танкові дивізії. Наслідки цих зіткнень згадувала Ева Янц: «Нечисленних чоловіків розстрілювали, жінок ґвалтували, а дітей — били й забирали від матерів». Ґрас, який спостерігав подібну сцену очима солдата Вафен-SS, «бачив, як кричить жінка, але не чув її крику»[661].
Нова Польща постала в ту мить, коли втеча стала депортацією. Завершення боїв принесло в нові західні землі Польщі (що офіційно називалися «поверненими територіями») організовані етнічні чистки. 26 травня 1945 року центральний комітет польської робітничої партії постановив виселити всіх німців із польської території. На той час німці вже починали повертатися. Вони втекли перед наступом Червоної армії, але не мали бажання втратити всю власність і покинути рідну землю. Крім того, вони не могли знати, що їхнє повернення позбавлене сенсу, що їхня рідна земля стане польською, а їхні домівки перейдуть у власність поляків. До червня 1945 року повернулося близько мільйона з 6 мільйонів німецьких біженців. Польські комуністи вирішили відіслати недавно зібране і підвладне їм військо на «очищення» польської, на їх переконання, території від цих німців[662].
Улітку 1945 року польські комуністи неспокійно чекали остаточного мирного договору. Вони побоювалися, що якщо не зможуть утримати німців на захід від лінії Одер-Найсе, то не отримають цих земель. Поза тим, вони наслідували приклад свого південного сусіда — демократичної Чехословаччини. Її президент був найбільшим у воєнній Європі прихильником депортацій німців. 12 травня він сказав громадянам своєї країни, що представники німецького народу «більше не є людьми». Днем раніше очільник комуністичної партії Чехословаччини говорив про повоєнну Чехословаччину як про «республіку чехів і словаків». Чехословаки, чия країна мала тримільйонну німецьку меншину, почали виганяти своїх німецьких громадян за кордон у травні. Загинуло в цих вигнаннях до 30 тисяч німців; близько 5 558 німців наклало на себе руки в Чехословаччині у 1945 році. Гюнтер Ґрас, який на той час був військовополоненим у американському таборі в Чехословаччині, питав, чи американські солдати там ДЛЯ того, щоб стерегти його, чи щоб охороняти німців від чехів[663].
Офіцери нової польської армії наказали своїм солдатам ставитися до німецьких селян, як до ворогів. Уся німецька нація вважалася винною і не заслуговувала жалю. Один генерал розпорядився «поводитися з ними так, як вони поводилися з нами». До цього не Дійшло, але умови військових депортацій, які тривали від 20 червня До 20 липня 1945 року, виказували квапливість, байдужість і зверхність високої політики. Військо депортувало населення, яке мешкало найближче до лінії Одер-Найсе, щоб створити враження, що ці землі були готові для передачі до Польщі. Армія оточувала села, давала мешканцям декілька годин на пакування речей, шикувала їх у колони, а тоді вела через кордон. Армія доповіла про переселення таким чином 1,2 мільйона осіб, хоч це число, ймовірно, дуже перебільшене; принаймні, частину людей депортували двічі, оскільки повернутися назад після відходу солдатів було нескладно[664].
Найімовірніше, дії поляків улітку 1945 року ніяк не вплинули на остаточний результат. Хоча британці й американці погодилися між собою, що опиратимуться Сталіновим планам на західний кордон Польщі, та відступилися щодо цього у Потсдамі в кінці липня 1945 року. Сталінів кордон Польщі, лінію Одер-Найсе, західні союзники прийняли. Єдиною умовою їхньої згоди була вимога, щоб наступний польський уряд обирався на вільних виборах. Сталін, мабуть, розумів цей крок як створення вітрини для американських виборців польського походження. Три держави зійшлися на тому, щоб депортації населення з Польщі, Чехословаччини та Угорщини тривали, але тільки після перерви, необхідної для того, щоб забезпечити більш притомні умови для депортованих. Німецькі землі потрапили під спільну окупацію — радянську на північному сході, британську на заході, американську на півдні. Американців і британців непокоїла думка про те, що подальші хаотичні переміщення населення спричинять безлад у їхніх окупаційних зонах у Німеччині[665].
662
Nitschke, Wysiedlenie, 135; Jankowiak, "Cleansing," 88–92. Агонен оцінює кількість тих, хто повернувся, у 1,25 мільйона осіб; див. Ahonen, People, 87.
663
Stanëk, Odsun, 55–58. Див. також Naimark, Fires, 115–117; Glassheim, "Mechanics," 206–207; і Ahonen, People, 81. Спільна чесько-німецька комісія оголосила про кількість загиблих у діапазоні від 19 000 до 30 000; див. Community, 33. Близько 160 000 німців з Чехословаччини втратили життя солдатами Вермахту. Щодо Ґраса, див. його (Grass) Beim Hauten, 186.
664
Цитата: Nitschke, Wysiedlenie, 136; див. також Borodziej, Niemcy, 144. Щодо переміщення 1,2 мільйона осіб, див. Jankowiak, Wysiedlenie, 93, а також 100. Бородзєй говорить про 300 000–400 000 (Borodziej, Niemcy, 67); Керп надає цифру 350 000 (Corp, Clean Sweep, 53). Див. також Jankowiak, "Cleansing," 89–92.