На кінець 1947 року Польщу покинуло близько 7,6 мільйона німців. Приблизно половина їх були біженцями, що тікали від Червоної армії, інша половина — виселенцями. Точні числа і співвідношення встановити годі, оскільки багато людей тікали, поверталися, а тоді підпадали під депортацію; інших депортували декілька разів. Чимало з тих, що під час війни (або й перед війною) ідентифікували себе німцями, тепер стверджували, що є поляками, і таким чином уникали перевезень. (На цей час польський уряд більше цікавила робоча сила, ніж етнічна чистота, тож його представники воліли дозволяти, щоб у неоднозначних випадках людей вважали поляками. Мало того: чимало тих, що раніше називали себе поляками, тепер казали, що вони німці, оскільки вважали, що Німеччина має світліше економічне майбутнє, ніж Польща). Однак загальний рахунок зрозумілий: переважна більшість осіб, що вважали себе німцями, покинула Польщу на кінець 1947 року. Під час цієї втечі й перевезення, між початком 1945 і кінцем 1947 року, померло близько 400 тисяч німців із земель, що їх анексувала Польща. Більшість із них померли в радянських і польських таборах, інша велика група потрапила між двох армій або втонула на морі[672].
Останні тижні війни і запізніла евакуація були значно небезпечнішими, ніж виселення, що прийшли після завершення війни. За останні чотири місяці війни німці частково зазнали тих страждань, що були знайомі іншим цивільним на східному фронті за попередні її чотири роки, під час наступу і відступу Вермахту. Мільйони осіб утекли перед німецьким наступом у 1941 році; ще мільйони захоплено для примусової праці між 1941 та 1944 роками; ще більшу кількість людей до евакуації змусив відступ Вермахту в 1944 році. Значно більше радянських та польських громадян загинуло після втечі від німців, аніж німців — унаслідок втечі від росіян. Хоча такі переміщення не були наслідком політики навмисного вбивства (а тому в цьому дослідженні отримали дуже мало уваги), втеча, евакуації і примусова праця прямо чи непрямо призвели до смерті декількох мільйонів радянських і польських громадян. (Німецька політика навмисного масового вбивства забрала ще 10 мільйонів життів)[673].
Війна точилася в ім’я німецької раси, але завершилася байдужістю до живих німецьких цивільних. Відтак значна частина провини за пов’язані з утечею та виселенням смерті лягає на нацистський режим. Німецькі цивільні знали про воєнну політику Німеччини достатньо, щоб розуміти, що їм слід тікати, але німецька держава не зорганізувала їхньої втечі як слід. Поведінку численних радянських солдат, безперечно, толерувало високе командування, а Сталін навіть очікував, що вона буде саме такою; однак Червона армія не прийшла б у Німеччину, якби Вермахт не напав був на Радянський Союз. Сталін прагнув етнічної гомогенності, але враження неминучості цій ідеї (і не лише в Москві) надала політика Гітлера. Самі виселення були наслідком міжнародної згоди між переможцями та жертвами.
Зрештою, виселення стало черговою Сталіновою перемогою в Птлеровій війні. Відібравши, від імені Польщі, такий великий шмат Німеччини, Сталін забезпечив зобов’язаність поляків перед Червоною армією, бажану чи ні. Хто, крім Червоної армії, міг би оборонити цей західний польський кордон від німецького відродження в майбутньому?[674]
У ці роки Польща була нацією в русі. У той час, як німці мусили рухатися на захід, у західнішу Німеччину, поляки теж мусили рухатися на захід, у західнішу Польщу. Тоді, коли комуністичну Польщу очищали від німців, Радянський Союз очищали від поляків. Попри те, що проти цього були всі польські політичні партії, включно з комуністами, Радянський Союз знову анексував колишні східнопольські землі. Відтак люди, які (за сталінським евфемізмом) зазнали «репатріації» до Польщі, не мали підстав любити ані комунізм, ані Сталіна. Але й вони були прив’язані до комуністичної системи. Комуністи могли відбирати землю, але й надавати її; могли виселяти людей, але й давати їм прихисток. Люди, які не лише втратили старі Домівки, а й отримали нові, цілком залежали від тих, хто міг їх захистити. Захистити ж їх могли лише польські комуністи, які обіцяли, що Червона армія боронитиме польські набутки. Комунізм як ідеологія небагато міг запропонувати Польщі й ніколи не користувався тут особливою популярністю. Але етнічна геополітика Сталіна замінила тут класову боротьбу і створила тривке підґрунтя якщо не для легітимності, то принаймні для підтримки нового режиму[675].
672
Щодо чотирьохсот загиблих німців, див. початкове наведення цього числа у Vertreibung, 40–41; згоду у Nitschke, Wysiedlenie, 231 та Borodziej, Niemcy, 11; обговорення з імпліцитною згодою у Overmans, "Personelle Verluste," 52, 59, 60; а також критику перебільшення у Haar, "Entstehensgeschichte," 262–270. Агонен пише про шістсот тисяч смертей; див. Ahonen, People, 140.
673
Див. обговорення відмінностей між політикою навмисного вбивства та загибеллю внаслідок інших причин у вступі та післямові цієї книги.
675
Щодо стосунку між війною і захопленням влади комуністами, див. Abrams, "Second World War"; Gross, "Social Consequences"; а також Simons, Eastern Europe.