На Потсдамській конференції американці й британці підтримали виселення, сподіваючись демократичних виборів у Польщі. Таких виборів не відбулося. Замість цього перший повоєнний уряд, у якому переважали комуністи, вдався до залякувань і арештів своїх опонентів. Тоді американці почали вбачати в питанні щодо лінії Одер-Найсе важіль проти Радянського Союзу. Коли у вересні 1946 року американський держсекретар поставив під сумнів її довговічність, він посилював американський і послаблював радянський уплив на німців, які не змирилися з утратою території та виселенням. Однак водночас він зміцнював радянські позиції в Польщі. У січні 1947 року польський режим провів парламентські вибори, але сфальсифікував результати. Шанси американців і британців отримати якийсь уплив у Польщі танули на очах. Трохи раніше Станіслав Міколайчик, прем’єр-міністр польського уряду в екзилі, повернувся, щоб оскаржити результати виборів як голова селянської партії. Тепер він мусив утікати[676].
Польський режим міг дозволити собі переконливе твердження: лише радянський союзник зможе оборонити новий західний кордон від німців, яких американці заохочували. На 1947 рік самі поляки, незалежно від ставлення до комуністів, не могли припускати втрати «повернених територій». Як слушно очікував Гомулка, виселення німців «прив’яже народ до системи». Талановитий комуністичний ідеолог Якуб Берман вважав, що комуністи повинні вповні скористатися зі своїх етнічних чисток. «Повернені території» дали багатьом полякам, які потерпали під час війни, кращий будинок, чи більше господарство. Вони дозволили проведення земельної реформи, що була першим кроком у перейнятті влади комуністами будь-де. Можливо, найважливіше те, що мільйони мігрантів зі східної Польщі (яка тепер належала СССР) мали куди податися. Захід був надзвичайно цінним саме через те, що на сході Польща так багато втратила[677].
Етнічне очищення нових польських земель від німців відбулося наприкінці війни. Однак це очищення було «другим боком» радянської політики, впровадження якої почалося значно раніше, ще під час війни, у землях довоєнної східної Польщі, на схід від лінії Молотова-Рібентропа. Так само, як німці мусили покинути землі, що більше не були німецькими, поляки мусили покинути землі, що більше не були польськими. Хоча, з технічного погляду, Польща була однією з держав-переможниць війни, вона відступила майже половину (47 %) своєї довоєнної території Радянському Союзові. Після війни поляків (і польських євреїв) більше не хотіли бачити у (відтепер) західних землях Білоруської та Української радянських республік і Вільнюській області Литовської радянської республіки[678].
Зміна структури населення східної Польщі не на користь поляків і євреїв розпочалася раніше, у воєнні роки. Під час своєї першої окупації, у 1940 та 1941 роках, росіяни депортували сотні тисяч людей. Непропорційно велика частка цих людей була поляками. Чимало з них пробралися з ҐУЛАҐу через Іран та Палестину і приєдналися до союзників на західному фронті; інколи в кінці війни вони доходили до Польщі, але майже ніколи не досягали своїх домівок. На землях, що колись належали Східній Польщі, у 1941 та 1942 роках німці, з допомогою місцевих поліцаїв, убили близько 1,3 мільйона євреїв. Частина цих українських поліцаїв у 1943 році заснувала українську партизанську армію. Під орудою українських націоналістів ця армія очистила колишню південно-західну Польщу — землі, які вважала західною Україною, — від решти поляків. ОУН-Бандера, націоналістична організація, що стояла на чолі цієї партизанської армії, давно постановила позбавити Україну національних меншин. Спроможністю вбивати поляків вона завдячувала німецькому вишколові, а рішучість, із якою поляків убивали, випливала з прагнення очистити територію від гаданих ворогів перед остаточним зіткненням із Червоною армією. Ця партизанська армія, що мала назву УПА, вбила десятки тисяч поляків і спровокувала відплатні акції поляків над українськими цивільними[679].
Хоча УПА була завзятим (може, найзавзятішим) ворогом комунізму, розв’язаний нею етнічний конфлікт лише зміцнив Сталінову імперію. Розпочате українськими націоналістами Сталін довів до завершення. Він продовжив усунення поляків і приєднав спірні території До своєї радянської України. У вересні 1944 року польські комуністи підписали договори щодо обміну населенням між Польщею і радянською Україною (а також радянськими Білоруссю та Литвою). У радянській Україні поляки добре пам’ятали недавнє радянське правління, а водночас відчували загрозу з боку українських націоналістів. Відтак вони мали всі підстави брати участь у цих «репатріаціях». З України до комуністичної Польщі в нових кордонах доправлено близько 780 тисяч поляків. Приблизно така ж кількість подалася до Польщі 3 радянської Білорусі та радянської Литви. На середину 1946 року Радянський Союз покинуло 1 517 983 поляків. Близько сотні тисяч Цих людей були євреями: радянська політика передбачала усунення з колишніх польських земель етнічних поляків та етнічних євреїв, але збереження на них білорусів, українців та литовців. Близько мільйона польських громадян переселено в землі, що колись належали Німеччині, а тепер вважалися «поверненими територіями» західної Польщі. Водночас у 1944–1946 роках із комуністичної Польщі до Радянської України вислано 483 099 українців, переважно силоміць[680].
676
Про держсекретаря Джеймса Бернса і мінливу поставу Сполучених Штатів ідеться у Ahonen, After the Expulsion, 26–27. Див. також Borodziej, Niemcy, 70.
677
Цитата: Brandes, Weg, 437. Див. також Kersten, "Forced," 81; Sobör-swiderska, Berman, 202; і Toranska, Опі, 273.
679
Документацію щодо планів УПА стосовно поляків і її дії можна знайти у ЦДАВО 3833/1/86/6а; 3833/1/131/13-14; 3833/1/86/19-20; а також 3933/3/1/60.
Пов'язаний із справою інтерес мають також ДАР 30/l/16=USHMM RG-31.017M-1; ДАР 301/l/5=USHMM RG-31.017M-1; та ДАР 30/l/4=USHMM RG-31.017M-1. Ці воєнні декларації ОУН-Б та УПА співпадають із повоєнними допитами (див. ГАРФ, Р-9478/1/398) та спогадами уцілілих поляків (щодо бійні 12–13 липня 1943 року, наприклад, див. OKAW, 11/737, 11/1144; 11/2099, 11/2650, 11/953, і 11/775) та уцілілих євреїв (наприклад ZIH 301/2519; а також Adini, Dubno: sefer zikaron, 717–718). Фундаментальним дослідженням на сьогодні є Motyka, Ukraihska partyzantka. Див. також Ільюшин, ОУН-УПА, і Armstrong, Ukrainian Nationalism. Я намагався пояснити цей конфлікт у (Snyder) "Causes/ Reconstruction, "Life and Death," та Sketches.
680
Щодо висланих до комуністичної Польщі 780 000 поляків, див. Слівка, Депортації, 25. Щодо 483 099 осіб, що їх переселили із комуністичної Польщі до радянської України, див. Cariwskaja, Teczka specjalna, 544. Щодо сотні тисяч євреїв, див. Szajnok, Polska a Izrael, 40. Щодо Операції Вісла, див. Snyder, Reconstruction; і Snyder, "То Resolve."