Опинившись у такому становищі, росіяни були політично зацікавлені в тому, щоб дистанціювати себе і свою державу від єврейського страждання, і навіть більше — докласти всіх зусиль до того, щоб антисеміти не ототожнювали повернення радянської влади з поверненням євреїв. У Литві, що знову стала частиною Радянського Союзу, генеральний секретар місцевої гілки КП СРСР зачислив загиблих у Голокості євреїв до «синів нації», литовських мучеників, що загинули за комунізм. Микита Хрущов, член політбюро і генеральний секретар партії в Україні, пішов ще далі. Він очолював боротьбу проти українських націоналістів у колишній південно-східній Польщі, де перед війною густо мешкали поляки і євреї. Євреїв убили німці, а поляків депортували росіяни. Хрущов чекав від українців вдячності за «об’єднання» їхньої країни коштом Польщі й за «чистку» польських землевласників. Знаючи, що націоналісти хотіли етнічної чистоти, Хрущов прагнув, щоб радянська влада стала її символом[698].
Чутливість до настроїв населення змусила Сталіна шукати такої візії війни, яка лестила б росіянам і водночас маргіналізувала євреїв (як, зрештою, і всі інші народи Радянського Союзу). Сама радянська ідея Великої вітчизняної війни ґрунтувалася на переконанні, що війна почалася у 1941 році, коли Німеччина вторглася в СССР, а не у 1939 році, коли Німеччина і Радянський Союз спільно напали на Польщу. Іншими словами, за офіційною версією подій, землі, що їх у 1939 році поглинула радянська агресія, треба було трактувати як землі, що якимось чином завжди були радянськими — а не здобиччю на війні, що її Сталін допоміг Гітлерові розпочати. Інакше Радянський Союз фігурував би як одна з двох держав, що розв’язали війну, як один із агресорів, а це, очевидно, було неприйнятним.
Жодне з радянських трактувань війни не могло пояснити один із головних її фактів: німецька та радянська окупація разом була гіршою, аніж окупація лише німецька. Населення, що жило на схід від лінії Молотова-Рібентропа і зазнало однієї німецької і двох радянських окупацій, страждало більше, аніж населення будь-якого іншого регіону Європи. Із радянського погляду, всіх загиблих на тому просторі можна було просто додати до радянських втрат, попри те, що ці загиблі на мить своєї загибелі були радянськими громадянами лише декілька місяців, і попри те, що багатьох із них убило не СС, а НКВД. Таким чином, польські, румунські, литовські, білоруські та українські смерті — смерті, до яких часом призводили радянські, а не німецькі сили — прислужилися для того, щоб трагедію Радянського Союзу (а для неуважних, навіть Росії) прибільшити.
Велетенські втрати серед радянських євреїв сталися переважно на тих землях, що їх Радянський Союз щойно захопив. Євреї, які тут загинули, були громадянами Польщі, Румунії та Балтійських держав, під радянський контроль потрапили не з власної волі і лише за двадцять один місяць перед німецьким вторгненням (у випадку Польщі), або ж лише за дванадцять місяців перед цим вторгненням (у випадку північно-східної Румунії та Балтійських держав). Радянських громадян, що зазнали найбільших страждань у війні, силоміць поставлено під радянське панування безпосередньо перед приходом німців — унаслідок союзу між СРСР і нацистською Німеччиною. Це були незручні подробиці. Історія війни мусила починатися в 1941 році, а ці люди мусили бути «мирними радянськими громадянами».
Коли у 1941 році Гітлер зрадив Сталіна, а Німеччина вторглася в Радянський Союз, то найперше айнзацгрупи дійшли саме до євреїв, що жили на землях на схід від лінії Молотова-Рібентропа. Саме ці землі так недавно завоював Радянський Союз. Радянська преса приховала від цих людей знання про німецьку політику щодо євреїв, яка провадился у 1939 та 1940 році. Ці люди практично не мали часу на евакуацію, оскільки Сталін відмовлявся вірити у німецьке вторгнення. У 1939–1941 роках, коли Сталін з Гітлером були союзниками, ці євреї зазнали терору та депортацій у розширених межах Радянського Союзу. Тоді, коли союз між Сталіном і Гітлером було зламано, вони зазнали жахливого зіткнення з німецькими військами. Євреї, що населяли цей невеликий простір, складають понад чверть усіх жертв Голокосту.
698
Щодо "синів нації," див. Arad, Soviet Union, 539. Щодо Хрущова, див. Salomini, L'Union, 242; а також Weiner, Making Sense, 351.