У листопаді 1948 року офіційно розпущено Єврейський антифашистський комітет, а також заарештовано понад сотню єврейських письменників та діячів. Так, письменника Дера Ністера заарештовано у 1949 році. Він помер наступного року під арештом. Його роман Родинний Машбер містив візію, що видавалася пророчою, коли радянські практики почали збігатися з нацистськими прикладами: «перевантажений товарний поїзд із довгим рядом однакових червоних вагонів, чорні колеса крутяться, обертаються на тій самій швидкості й водночас здаються нерухомими». Євреї по цілому Радянському Союзові були в розпачі. МҐБ звітувало про побоювання євреїв радянської України, які розуміли, що політика ця напевно йде згори, і тривожилися тим, що «ніхто не знає, яких форм вона набере». Від завершення німецької окупації минуло лише п’ять років. Зрештою, минуло лише одинадцять років з часу завершення Великого терору[703].
Відтепер радянським євреям загрожували два епітети: «єврейські націоналісти» і «безродні космополіти». Хоча ці два звинувачення можуть здаватися навзаєм суперечливими (націоналіст — людина, що наголошує на своєму корінні), та в рамцях сталіністської логіки вони могли діяти разом. Євреї були «космополітами» через те, що їхня приязнь до радянської культури та російської мови була начебто нещирою. Від них не можна було чекати, що вони захищатимуть Радянський Союз чи російську націю від проникнення з боку різних течій із Заходу. Під цим оглядом євреїв іманентно вабили Сполучені Штати, куди (як, на думку Сталіна, думали євреї) можна виїхати і збагатитися. Промислова потужність Америки була очевидною для росіян, які депортували власне населення на студебекерівських автомобілях. Технологічна вищість (і проста безжальність) проявилася і під час завершення війни в Японії з атомним бомбардуванням Гірошіми та Нагасакі.
Сила Америки була відчутною і під час блокади Берліна у другій половині 1948 року. Німеччина досі перебувала під окупацією чотирьох переможних держав: СРСР, американців, британців і французів. Берлін, місто у радянській зоні, перебував під спільною окупацією. Західні союзники оголосили намір запровадити у підконтрольних їм зонах нову німецьку валюту, дойчмарку. СРСР розпочав блокаду західного Берліна з очевидною метою змусити мешканців міста прийняти радянське постачання, а отже, змиритися з радянським контролем над їхнім суспільством. Тоді американці почали постачати ізольоване місто з повітря, що, на думку Москви, було неможливим. У травні 1949 року росіянам довелося припинити блокаду. Американці разом із британцями довели свою спроможність щодня постачати тонни продуктів. Сама ця дія виставила напоказ добру волю, багатство й силу. Із початком Холодної війни Америці та американцям вдалося зробити щось недосяжне, порівняно з попередніми супротивників Москви, — представити універсальну і привабливу картину життя. Звісно, можна було встановлювати зв’язки між американцями й нацистами як членами одного і того ж реакційного «табору», але євреям (і, звісно, не лише їм) важко було б сприйняти таку асоціацію на віру.
Радянських євреїв називали також «сіоністами», у тому сенсі, що вони могли надати перевагу єврейській національній державі Ізраїлю над їхньою батьківщиною, Радянським Союзом. Повоєнний Ізраїль, так само, як довоєнна Польща, Латвія чи Фінляндія, був національною державою, що могла будити лояльність діаспорної національної групи в межах Радянського Союзу. У міжвоєнний час радянська політика спершу намагалася підтримувати культурний розвиток усіх національностей, однак згодом різко повернула проти низки національних меншин, як-то поляків, латвійців і фінів. Радянський Союз міг запропонувати євреям (і всім іншим групам) освіту та асиміляцію. Але що, як після створення Ізраїлю і тріумфу Сполучених Штатів ці освічені радянські євреї побачать кращу альтернативу деінде?
Тією мірою, що (на думку росіян) Ізраїль вважався сателітом Америки, радянський єврей міг здаватися водночас «безродним космополітом» і «сіоністом». Єврей, що його вабила Америка, міг підтримати і нового американського клієнта. Єврей, якого вабив Ізраїль, підтримував і нового його патрона. У кожному разі, радянські євреї переставали бути надійними громадянами Радянського Союзу. Можливо, саме так думав Сталін.
703
Щодо розпущення Єврейського антифашистського комітету, див. Kostyrchenko, Shadows, 104. Цитата про поїзд, див. Der Nister, Family Mashber, 71. Щодо звіту МГБ, див. Костырченко, Государственный антисемитизм, 327.