Будь-який спротив фашизму апріорі очолювали комуністи; якщо ж його очолювали не комуністи, то це не був спротив. Історію повстання У Варшавському гетто слід було переписати таким чином, щоб показати, як комуністи стали на чолі польських євреїв — і всього польського антинацистського спротиву. За політично прийнятною версією історії Другої світової війни, спротив у гетто не мав майже жодного стосунку до масового вбивства євреїв, а був натомість пов’язаний із хоробрістю комуністів. Це засадниче зміщення акцентів затінило єврейський досвід війни, а Голокост перетворило лише на черговий приклад фашизму. Продумувати і поширювати ці хибні уявлення мусили саме єврейські комуністи, щоб їх не звинуватили у прагненні до єврейських, а не польських цілей. Щоб здаватися переконливими очільниками Польщі, єврейські комуністи мусили стерти з історії найважливіший приклад єврейського спротиву нацистам, що мав би єврейські мотивації. Принаду в політичну пастку Сталіна підклав Гітлер[712].
Таким був захист польсько-єврейських сталіністів від Сталінового антисемітизму. Якщо вже герої єврейського спротиву були ладні заперечити значення Гітлерового антисемітизму для єврейського життя й політики, а навіть як мотивації для спротиву німецькій окупації, то яких ще доказів потребувала їхня відданість? Сталінізм передбачав заперечення найочевидніших історичних фактів і їхнього найнагальнішого особистого значення: у випадку з повстанням у Варшавському гетто 1943 року польсько-єврейські комуністи спромоглися виконати обидва завдання. У порівнянні з цим очорнення Армії крайової і Варшавського повстання 1944 року було нехитрою справою. Оскільки очолили Варшавське повстання не комуністи, то воно не могло бути повстанням. Оскільки солдати Армії крайової не були комуністами, то вони були реакціонерами, що діяли всупереч інтересам трудових мас. Польські патріоти, що полягли в боротьбі за визволення своєї столиці, були фашистами, майже нічим не кращими за Гітлера. Армія крайова, що боролася проти німців із значно більшим завзяттям, ніж це робили польські комуністи, стала «обпльованим карликом реакції»[713].
У 1949 році в політбюро за ідеологію і безпеку відповідав Якуб Берман. Він повторив ключовий аргумент Сталіна на користь терору: що ближча революція до завершення, то відчайдушніше борються її вороги, тож віддані революціонери мусять вдаватися до чимраз більш радикальних заходів. Удаючи глухоту щодо радянської лінії, Берман змалював боротьбу як війну проти правого чи національного ухилу. Ніхто не міг закидати йому брак уваги до націоналізму після розколу між Тито й Станіном. Водночас ніхто не міг зробити більше за Бермана, щоб знебарвити єврейську пам’ять про німецькі масові вбивства в окупованій Польщі. Берман, найближчі родичі якого здебільшого загинули в Треблінці у 1942 році, очолював польський національний комунізм, у якому за кілька років по тому газові камери відійшли на далеке історичне тло[714].
Голокост привабив багатьох євреїв до комунізму — ідеології радянських визволителів; однак тепер для того, щоб правити Польщею й умиротворити Сталіна, чільні комуністичні діячі єврейського походження мусили заперечувати вагу Голокосту. Перший значний крок у цьому напрямку Берман здійснив ще в грудні 1946 року, коли постановив значно збільшити офіційну кількість загиблих поляків-неєвреїв і дещо зменшити кількість загиблих євреїв, щоб урівняти ці два числа в районі 3 мільйонів жертв для кожної групи. Голокост уже й так був питанням політики, до того ж, політики небезпечної і складної. Як і кожну іншу історичну подію, Голокост слід було розуміти «діалектично», у термінах, що відповідали ідеологічній лінії Сталіна і політичним вимогам моменту. Можливо, євреїв загинуло більше, ніж поляків-неєвреїв. Та може, це було політично незручно. Можливо, було б краще, якби кількість загиблих співпадали. Дозволити особистому відчуттю факту або чесності втрутитися в такі діалектичні вправи означало б зазнати невдачі як комуніст. Згадки про загибель рідних у газових камерах були лише буржуазною сентиментальністю. Успішний комуніст мусив дивитися вперед, як Берман, щоб бачити, чого саме від істини вимагала мить, — і діяти відповідно й рішуче. Друга світова війна, як і війна Холодна, була боротьбою прогресивних сил проти сил реакційних — ось і все[715].
712
Shore, "Jçzyk," 60. Попри все це, були польські історики єврейського походження, які в повоєнні роки провели немало цінних досліджень Голокосту — деякі з тих досліджень стали незамінними для цієї розвідки.
713
Так звучало гасло одного із агресивніших пропагандистських плакатів виконання Влодзімєжа Закшевського.