У Польщі 1968 року, через п’ятнадцять років після смерті Сталіна, повернення до Голокосту відбулося для цілей комуністичного націоналізму. На той час Владислав Гомулка повернувся до влади. У лютому 1956 року, коли Хрущов розкритикував низку чинників Сталінового правління, він підважив становище східноєвропейських очільників, що їх ототожнювали зі сталінізмом, і підіграв тим, що могли називати себе реформаторами. Тріумвіратові Бермана, Берута й Мінца настав кінець. Тоді Гомулку випустили з ув’язнення, реабілітували й дозволили йому стати до влади. Для частини поляків він уособлював надію на реформований комунізм, для інших — надію на комунізм більш національної орієнтації. Польща вже видобула все, що могла, з повоєнної відбудови і швидкої індустріалізації; спроби покращити економічну систему виявилися або контрпродуктивними, або ж політично ризикованими. Після провалу всіх спроб покращити економічну систему, залишився націоналізм[748].
У Польщі 1968 року режим Гомулки здійснив антисіоністську чистку, що нагадувала про риторику останніх років Сталіна. Через Двадцять років після власного падіння Гомулка відомстив польсько-єврейським комуністам, а радше — комусь із їхніх дітей. Так само, як У Радянському Союзі в 1952–1953 роках, у Польщі в 1967–1968 роках одним із найважливіших питань було питання наступництва. Гомулка перебував при владі тривалий час. Подібно до Сталіна, він був готовий дискредитувати супротивників, ототожнюючи їх із єврейським питанням і викриваючи їхню недостатньо тверду позицію в ставленні щодо гаданої сіоністської загрози.
«Сіонізм» повернувся у пресу комуністичної Польщі з перемогою Ізраїлю в Шестиденній війні у червні 1967 року. У Радянському Союзі війна підтвердила статус Ізраїлю як сателіта Америки, і цієї лінії дотримувалися комуністичні держави східної Європи. Однак у протистоянні з арабами, які мали підтримку Радянського Союзу, поляки часом підтримували Ізраїль («наших маленьких євреїв», як казали в народі). У той час час поляків сприймала Ізраїль так само, як і самих себе: як сторону гнану і слабшу, проти якої стоїть Радянський Союз і яка представляє західну цивілізацію. Для таких людей перемога Ізраїлю над арабськими державами була втіленням фантазії про Польщу, що перемагала Радянський Союз[749].
Офіційна позиція польських комуністів дещо відрізнялася. Комуністичний провід Польщі ототожнював Ізраїль із нацистською Німеччиною, а сіонізм — із націонал-соціалізмом. Такі заяви нерідко робили люди, що бачили Другу світову війну, а іноді билися в ній. Тим не менш, ці гротескові порівняння випливали з певної політичної логіки, що була спільною для комуністичних очільників Польщі й Радянського Союзу. За комуністичним світоглядом, головними постатями (героїв і жертв) Другої світової війни були не євреї, а слов’яни (росіяни в СССР, поляки у Польщі). Євреїв, що завжди сильно проблематизували таку історію страдництва, асимільовано в неї у роки, коли, за потреби, в СССР їх зачисляли до «радянських громадян», а в Польщі — до «поляків». У Польщі найбільше для того, щоб стерти євреїв із історії німецької окупації країни, зробили єврейські комуністи. У 1956 році, здійснивши це завдання, вони втратили владу. Тепер легенду про етнічно польську невинуватість експлуатував комуніст-неєврей Гомулка.
Такий переказ Другої світової війни був також пропагандистським прийомом у Холодній війні. Полякам і росіянам, слов’янським жертвам останньої німецької війни, далі загрожувала Німеччина (що тепер означало Західну Німеччину) і її патрон, Сполучені Штати. У світі Холодної війни таке бачення не було цілком непереконливим. Канцлером Західної Німеччини у той час був колишній нацист. Мали Німеччини в німецьких підручниках містили землі, які в 1945 році відійшли до Польщі, й позначали їх як «землі під польським адмініструванням». Західна Німеччина так і не надала дипломатичного визнання повоєнній Польщі. У демократичних державах Заходу, як і в Західній Німеччині, не відбувалося значного обговорення німецьких воєнних злочинів. Дозволивши Західній Німеччині у 1955 році приєднатися до НАТО, Сполучені Штати фактично заплющили очі на злочини недавнього німецького ворога.
Як і в 1950-х, Сталінський антисемітизм надав Ізраїлеві зрадливу роль у Холодній війні. Продовжуючи тему з радянської преси січня 1953 року, у 1967 році польська преса пояснювала, що Західна Німеччина передала нацистську ідеологію Ізраїлеві. Політичні карикатури змальовували армію Ізраїлю як Вермахт. Таким чином претензію Ізраїлю на те, що моральне виправдання його існуванню надають Друга світова війна і Голокост, поставлено з ніг на голову. За версією польських комуністів, капіталізм породжував імперіалізм, а націонал-соціалізм був одним із його різновидів. На той час на чолі імперіалістичного табору стояли Сполучені Штати, «правою і лівою руками» яких були Ізраїль і Західна Німеччина. Ізраїль був просто черговим уособленням імперіалізму — країною, що підтримує такий світовий порядок, із якого постають злочини проти людяності, а не маленькою державою з особливою історично обґрунтованою претензією на жертовність. Претензії жертовності комуністи прагнули монополізувати для самих себе[750].
748
За детальнішою інформацією про "антисіоністську кампанію" 1968 року, див. Stola, Kampania antysyjonistyczna; а також Paczkowski, Pöt wieku.