Німецькі й польські дипломати повідомляли своєму керівництву про смерті й страждання, яких зазнають німецька і польська меншини в радянській Україні. Німецький консул у Харкові писав: «Вийшовши надвір, я майже кожного разу бачу людей, що помирають від голоду». Польські дипломати спостерігали довгу чергу голодних людей, які відчайдушно сподівалися на візу. Один із дипломатів повідомляв: «Дуже часто прохачі, дорослі чоловіки, плакали, розповідаючи про дружин і дітей, які померли або пухнуть від голоду». Дипломати знали, що багато селян в Україні, не лише німців і поляків, сподівається, що іноземне вторгнення врятує їх від смертельних страждань. До середини 1932 року найбільше сподівань вони покладали на Польщу. Сталінська пропаганда цілу п’ятирічку розповідала населенню, що Польща готується напасти й захопити Україну. Коли почався голод, багато українських селян сподівалися, що пропаганда каже правду. За повідомленнями одного польського шпигуна, вони чіплялися за надію, що «Польща або якась інша держава прийде і звільнить їх від злиднів і утисків»[95].
Коли в червні 1932 року Польща підписала з Радянським Союзом договір про ненапад, останні надії вмерли. Відтоді селяни могли сподіватися лише на німців. Через вісім років ті, хто пережив голод, матимуть змогу порівняти радянські й німецькі порядки.
Попри те, що європейська і американська преса іноді писала про факт голоду й масової загибелі людей, це так і не сприйняли як річ доконану. Майже ніхто не говорив, що Сталін хотів заморити голодом українців; навіть Адольф Гітлер волів засуджувати марксистську систему загалом. Неоднозначним вчинком було навіть стверджувати, що голод взагалі має місце. Гарет Джоунс надрукував про це кілька статей, але скидається на те, що англійською мовою під власним іменем про голод писав лише він. Коли віденський кардинал Теодор Іннітцер влітку-восени 1933 року закликав допомогти стражденним людям продовольством, радянська влада брутально відповіла, що в СРСР немає ані кардиналів, ані канібалів — що відповідало дійсності лише наполовину[96].
Журналістам було відомо менше, ніж дипломатам, але більшість їх розуміла, що мільйони людей помирають від голоду. Впливовий московський кореспондент «Нью-Йорк Таймс» Волтер Дюранті доклав чималих зусиль, щоб заперечити правдиві репортажі Джоунса. Лавреат Пулітцерівської премії 1932 року Дюранті називав повідомлення Джоунса про голод «великою страшною казкою». Слова Дюранті, що в СРСР «немає голоду», а лише «високий рівень смертності від хвороб, пов’язаних з поганим харчуванням», звучали цілком в радянському ключі й перетворювали евфемізм на брехню. Між цими двома речами — орвелівська різниця; сам Джорж Орвел вважав український голод 1933 року головним прикладом чорної правди, яку мовні еквілібристи одягли в барвисті шати. Дюранті знав, що від голоду померли мільйони людей. Але тримався думки, що голод служить вищій меті. Дюранті вважав, що «неможливо зробити омлет, не розбивши яйця». Єдиний англомовний журналіст, крім Джоунса, хто давав серйозні репортажі про голод, — Малкольм Магеридж. Він анонімно дописував для газети «Манчестер Ґардіан». Він писав, що голод — «один із найбільших злочинів в історії, такий страшний, що люди в майбутньому не повірять, що таке могло статися»[97].
Правду кажучи, навіть людям, щиро зацікавленим ситуацією в радянській Україні, закордонним українцям, знадобилися місяці, щоб збагнути масштаб голоду. У сусідній Польщі жило до 5 мільйонів українців, їхні політичні лідери активно намагалися звернути увагу міжнародної спільноти на масовий голод в Радянському Союзі. Але й вони зрозуміли масштаб трагедії лише у травні 1933 року, коли більшість жертв голоду рятувати було пізно — ті були мертві. Влітку і восени українські газети в Польщі писали про голод, а українські політики в Польщі організовували демонстрації і протести. Лідерка української жіночої організації намагалася організувати міжнародний бойкот радянських товарів, апелюючи до жінок світу. Було кілька спроб вийти на Франкліна Рузвельта, президента Сполучених Штатів[98].
95
Цит. за: Subtelny, "German Diplomatic Reports," 17; Polish Consul-General, 4 February 1933, CAW 1/303/4/1867; Border Defense Corps, 15 November 1933, CAW 1/303/4/6906.
Про надію на війну див.: Snyder, Sketches, 110. Про листи радянських німців у Німеччину див.: Hungersnot. Див. також: Berkhoff, "Great Famine."
96
Приклад подібної промови Гітлера можна знайти тут: Deutschosterreichische Tageszeitung, 3 March 1933. Про кардиналів див.: Dalrymple, "Soviet Famine," 254. Про втручання Іннітцера [Innitzer] див.: Reichspost, 20 August 1933 and 12 October 1933; Die Neue Zeitung, 14 October 1933.
97
Про Дюранті див.: New York Times, 31 March 1933. Про Маґериджа див.: Taylor, "Blanket of Silence," 82. Про Орвела див.: Orwell and Politics, 33–34. Див. також: Engerman, Modernization, 211. До честі «Нью Йорк Таймс»-подібну думку було надруковано у двох непідписаних статтях за 1 і 11 січня 1933 року.