Усе це не дало результатів. Закони міжнародного ринку гарантували, що зерно з радянської України знайде іншого споживача. Рузвельт понад усе переймався становищем американських робітників під час Великої депресії і хотів установити дипломатичні стосунки з Радянським Союзом. Телеграми українських активістів дійшли до нього восени 1933 року, саме коли було втілено в життя його особисту ініціативу зі встановлення американо-радянських стосунків. У листопаді 1933 року Сполучені Штати визнали Радянський Союз.
Головним результатом літньої кампанії польських українців стала майстерна радянська контрпропаганда. 27 серпня 1933 року французький політик Едуар Еріо прибув у Київ з офіційним візитом. Лідер Радикальної партії Еріо тричі був прем’єр-міністром Франції, востаннє 1932 року. Він був дебелим чоловіком, із крупною поставою і неабияким апетитом, і порівнював своє тіло з жінкою, яка вагітна двійнею. На прийняттях у Радянському Союзі Еріо тримали подалі від німецьких і польських дипломатів, які могли зіпсувати імпрезу недоречними словами про голод[99].
За день до приїзду Еріо місто Київ заблокували, населенню наказали скрізь поприбирати і навести лоск. Вітрини гастрономів, цілий рік порожні, раптом наповнилися продуктами. Продуктами для демонстрації — не для продажу, а для очей одного-єдиного іноземця. Міліція в чистенькій новій формі мусила розганяти здивовані натовпи. Всі, хто жив або працював уздовж планованого шляху Еріо, мусив відбути генеральну репетицію візиту, показати, що знають, де стояти і як одягнутися. Еріо провезли по Хрещатику, центральній, парадній вулиці Києва. На вулиці було повно автомобілів, спеціально зібраних з кількох міст, за кермом сиділи партійні активісти — все це мало створювати картину енергійного і заможного міста. Одна жінка на вулиці пробурмотіла, що, «може, хоч цей буржуй розкаже світу, що тут відбувається». Її чекало розчарування. Еріо висловив захват, як прекрасно Радянському Союзу вдалося поєднати «соціалістичний дух» і «українські національні почуття»[100].
30 квітня 1933 року Еріо відвідав дитячу комуну ім. Фелікса Дзержинського у Харкові, названу на честь керівника радянської спецслужби. В цей час у Харківській області діти все ще помирали від голоду. Дітей, яких він побачив, відбирали з найздоровіших і найміцніших. Найімовірніше, того ранку їх одягли в чужий одяг. Картина, ясна річ, не цілком фальшива: радянська владати таки будувала школи для український дітей і боролася з неписьменністю. Діти, які пережили 1933 рік, виросли, навчившись читати й писати. Ось що мав побачити Еріо. Француз без жодної іронії спитав, що діти їли на обід? Саме від цього, принагідно заданого питання, залежав образ Радянського Союзу. Василій Гросман включить цю сцену в обидва свої видатні романи. Як згадував Гросман, підготовлені діти чекали цього питання і не знітилися. Еріо вірив усьому, що бачив і чув. Він поїхав далі у Москву, де його оселили в розкішних апартаментах і годували кав’яром[101].
Колективні господарства в радянській Україні, розповідав Еріо французам, — ніби прекрасно організований сад. Офіційна радянська газета «Правда» із задоволенням передрукувала ремарки Еріо. На цьому історія закінчилася. Принаймні вона полягала в іншому.
Розділ 2. Класовий терор
Друга революція в Радянському Союзі — сталінська колективізація і спричинений нею голод — відсунула на другий план прихід Гітлера до влади в Німеччині. Багато європейців, стривожених пацифікацією Німеччини, з надією шукали в Москві союзника. Ґарет Джоунс — один із небагатьох, хто зблизька спостерігав обидва режими на початку 1933 року, коли Гітлер і Сталін зміцнювали свою владу. 25 лютого 1933 року він вилетів з Адольфом Гітлером із Берліна у Франкфурт і став першим журналістом, який супроводжував нового німецького канцлера в повітрі. «Якби літак упав, — писав він, — ціла історія Європи пішла б інакше». Джоунс прочитав «Майн кампф» і зрозумів амбіції Гітлера: домінування Німеччини, колонізація Східної Європи, знищення євреїв. Гітлер, уже будучи канцлером, розпустив рейхстаг і саме вів виборчу кампанію, яка мала на меті зміцнити його владу й посилити позиції нацистської партії в німецькому парламенті. Джоунс спостерігав, як німці сприймають нового канцлера — спершу в Берліні, а потім на з’їзді у Франкфурті. Йому здалося, що це «справжнісіньке первісне поклоніння»[102].
Вирушивши в Москву, Джоунс, за його словами, потрапив із «країни, де диктатура щойно виникла» в «диктатуру робітничого класу». Джоунс розумів, що ці два режими суттєво відрізняються один від одного. Злет Гітлера означав початок цілком нового режиму в Німеччині. Тим часом Сталін зміцнював свої позиції на чолі однопартійної держави, яка мала потужний репресивний апарат і могла провадити масові й координовані насильницькі заходи. Політика колективізації означала вбивство десятків тисяч громадян, сотні тисяч людей було депортовано, мільйони поставлено на межу голодної смерті — все це побачить і опише Джоунс. Крім того, в 1930-х роках Сталін влаштує репресії сотень тисяч радянських громадян під час кампаній проти представників окремих класів і народів. У 1930-х роках все далеко перевершувало можливості, а ймовірно, і наміри, Гітлера[103].
99
Про радянську контрпропаганду див.: Папуга, Західна Україна, 56. Про комплекцію Еріо див.: Time, 31 October 1932. Див. також: Zlepko, Hunger-Holocaust, 177; і Conquest, Harvest, 314.
100
Цит. за: Коваленко, Голод, 353; Zlepko, Hunger-Holocaust, 180; див. також: 175–179. Див. також: Mark, Hungersnot, 26–27; Subtelny, "German Diplomatie Reports," 21; Марочко, Голодомор, 256–257, 283; Time, 22 January 1934.
101
Марочко, Голодомор, 257; Zlepko, Hunger-Holocaust, 176–177; Time, 11 September 1933. Останній параграф: Werth, "Un État"; Марочко, Голодомор, 283. До честі Еріо він утримався, коли в червні 1940 року французький парламент голосував за надзвичайні повноваження маршала Петена. Еріо заарештували і тримали в Німеччині до кінця окупації.