Кількість розстрілів і депортацій осіб офіційно називалася «лімітами», хоча всі причетні до справи знали, що їх слід перевиконати. Місцеві енкаведисти мусили пояснювати, чому не виконують «лімітів» і були зацікавлені їх перевиконати. Ніхто не хотів видаватися малодушним у боротьбі з «контрреволюцією», особливо якщо врахувати, що курс Єжова зводився до того, що «краще занадто, аніж недостатньо». Під час цієї кампанії загинуло не 79950 людей, а вп’ятеро більше. На кінець 1938 року, виконуючи наказ № 00447, енкаведисти розстріляли 386798 осіб[153].
Наказ № 00447 виконувала та сама інституція, що принесла терор у радянське село на початку 1930-х років — трійка. Трійка складалася з начальника місцевого НКВД, керівника комітету партії і місцевого прокурора. Саме вона перетворювала ліміти на розстріли, а цифри на трупи. Загальні квоти по Радянському Союзу було поділено на 64 регіони, в кожному була своя трійка. На практиці в трійках заправляли енкаведисти, які зазвичай головували на засіданнях. Прокурори ігнорували юридичні процедури. Партійні керівники мали інші обов’язки, не були фахівцями з питань державної безпеки і боялися, що самі стануть об’єктами звинувачення. Енкаведисти почувалися у своїй стихії[154].
Виконання наказу № 00447 почалося з «очищення картотек». НКВД збирала певні матеріали про куркулів, адже саму категорію «куркуль» вигадала держава. Злочинці — друга група, згадана в наказі, — це за означенням люди, які вже стикалися з правоохоронною системою. До інших «антирадянських елементів» на практиці просто належали люди, на яких місцеве НКВД завело справу. Енкаведисти за допомоги міліції провадили розслідування в «оперативних секторах» всіх 64 зон. «Оператиивна група» складала список людей, яких слід було допитати. їх заарештовували, вибивали зізнання і підштовхували здавати інших[155].
Зізнання вибивали тортурами. Енкаведисти застосовували «конвеєрний метод», коли в’язня допитували безперервно вдень і вночі. Крім цього практикували «стояння», коли підозрювані мусили стояти біля стіни, а якщо ті засинали або торкалися опори, їх били. Відчуваючи цейтнот, енкаведисти часто просто били в’язнів, поки ті не зізнаються. 21 липня 1937 року Сталін схвалив таку практику. В Білоруській PCP енкаведисти опускали в’язнів головою в нужник і били, коли ті намагалися підвестися. Деякі слідчі приносили з собою заготовку зізнання і просто вписували туди персональні дані в’язня, змінюючи ту чи ту деталь від руки. Інші заставляли підписувати порожні бланки, а заповнювали їх потім. Так радянські органи «викривали ворога» і фіксували його «настрої»[156].
Цифри приходили з центру, але трупи множилися на місцях. Вироки трійок, які виконували наказ № 00447, не потребували жодного затвердження в Москві й не підлягали оскарженню. Члени трійки зустрічалися вночі зі слідчими-енкаведистами. Вони вислуховували короткий звіт і рекомендований вирок: розстріл або заслання в табори. (Дуже невелика кількість затриманих не отримувала жодного вироку). Вони розглядали сотні справ гамузом, бувало, що по шістдесят за годину; долю людей вирішували за якусь хвилину. Наприклад, за одну ніч ленінградська трійка засудила до смертної кари 658 в’язнів Соловецького табору[157].
Як і скрізь, терор панував у ҐУЛАҐу. Годі зрозуміти як саме в’язні таборів могли загрожувати радянській державі: але в ҐУЛАҐу, як і в цілому СРСР, існували свої квоти смерті, що їх слід було виконувати або перевиконувати. Побутувала така логіка: так само, як могли бути небезпечними люди, яких вважали куркулями, могли бути небезпечними і люди, яких ув’язнили як куркулів. Табори системи ҐУЛАҐу мали початкову квоту 10 тисяч розстрілів, але у висліді було страчено 30 178 в’язнів. Одним із найжахливіших місць репресій став Омськ у південному Сибіру. В тому регіоні було багато спецпоселень, куди засилали селян під час колективізації. Начальник місцевого відділу НКВД 1 серпня 1937 року, ще до того, як набрав сили наказ № 00447, попросив збільшити 8-тисячний розстрільний список. Його підлеглі за одну ніч розстріляли 1301 людину[158].
Кампанія проти куркулів проходила в повній секретності. Нікому, навіть засудженим, не говорили про вирок. Засуджених забирали спочатку в першу-ліпшу в’язницю, потім везли у товарних вагонах на схід і північ або відправляли на місце страти. Приміщення і місця для розстрілів вибирали обережно. Вбивства завжди проходили вночі, в нелюдних місцях. Людей розстрілювали у звукоізольованих підземних приміщеннях, у великих будинках на кшталт гаражів, де сторонні шуми маскували звуки пострілів, або в лісах подалі від населених пунктів. Постріли завжди робили енкаведисти, як правило, з нагана. Двоє людей тримали в’язня за руки, а кат робив один постріл ззаду в основу черепа, потім нерідко робили «контрольний постріл» у скроню. «Після страти, — йшлося в одній з інструкцій, — трупи класти в попередньо викопаний рів, ретельно засипати і замаскувати». З приходом зими 1937 року земля замерзла і могили копали з використанням вибухівки. Всі, хто брав участь у розстрілах, зобов’язувалися берегти таємницю. Безпосередньо причетних до справи людей було небагато. Команда московських енкаведистів, яка складалася лише з дванадцяти осіб, у 1937–1938 роках розстріляла на околиці Москви в Бутово 20 761 людей[159].
156
Ibid., 568. Про інцидент з нужником див.: Michniuk, "Przeciwko Polakom" 118. див. також: Weissberg, Wielka czystka, 293. Про підписування порожніх бланків див.: McLoughlin, "Mass Operations," 127.
157
Binner, "Massenmord/ 571–577. Іноді накази Сталіна були дуже точними й детальними; див., напр., Кузьняцоу, Канвеер, 72–73. Було розстріляно близько 1825 соловецьких в'язнів.
158
Про Омськ див.: Binner, "Massenmord/ 657–580. Про розстріл 1301 людини за одну ніч див.: McLoughlin, "Mass Operations/ 129. Див. також: Khlevniuk, Gulag, 150.
159
Цитату і детальніше про методи убивства див.: McLoughlin, "Mass Operations/ 130, 131; і Schlögel, Terror, 602, 618. Про використання вибухівки див.: Gregory, Terror, 71.