У червні 1937 року, вигадавши для пояснення боротьби з куркулями та нових судових процесів «центр центрів», Єжов оголосив про існування небезпечної і так само неіснуючої «Польської військової організації». Ці дві структури були, судячи з усього, пов’язані між собою. Так само, як з обґрунтуванням боротьби з куркулями, обґрунтування антипольської кампанії дозволило переписати цілу радянську історію так, що відповідальність за внутрішні проблеми лягла на ворогів, і цих ворогів було названо прямо. За словами Єжова, «Польська військова організація» діяла в Радянському Союзі від самого початку і проникла не лише в партію, а й у лави Червоної армії та НКВД. Вона лишалася непомітною (логіка Єжова) саме завдяки тому, що була такою небезпечною; агенти організації обіймали високі посади й мали змогу прикриватися і маскувати свою діяльність[176].
11 серпня 1937 року Єжов видав наказ № 00485 — НКВД мав провести «повну ліквідацію мережі шпигунів «Польської військової організації». Цей наказ вийшов невдовзі після початку антикуркульської кампанії і помітно підігрів хвилю терору. На відміну від наказу № 00447, у якому йшлося про «звичні» категорії класових ворогів, з наказу № 00485 ворогами держави поставали певні національні групи. Звісно, в антикуркульському наказі йшлося також про злочинців, його застосовували супроти націоналістів і різного роду політичних ворогів. Але там фігурував хоч якийсь класовий критерій. Куркулів як певну соціальну групу можна було виокремити на основі марксистських понять. Неприязнь окремих націй СРСР до радянського проекту — річ зовсім інша. Це скидалося на заперечення дружби народів, основної засади соціалізму[177].
Радянський вплив у світі в епоху народних фронтів залежав від образу толерантної країни. Москва претендувала на моральний авторитет, порівняно з Європою, де набирали сили фашизм і нацизм, та американським півднем, де панувала расова дискримінація і лінчували чорних. СРСР хотів позиціонувати себе мультикультурною країною, в якій підтримують меншини. Наприклад, головна героїня популярного радянського кінофільму «Цирк» (1936), яка має чорношкіру дитину, знайшла порятунок від расизму в Радянському Союзі[178].
Радянський інтернаціоналізм не був брехнею, тому етнічні вбивства стали шоком для радянської системи. До особового складу НКВД належали люди багатьох національностей, це був свого роду Інтернаціонал. Коли в 1936 році почалися показові процеси, в керівництві НКВД переважали представники національних меншин, передусім євреї. Євреї складали близько 40 відсотків вищих ланок НКВД, ще більше — понад 50 відсотків — їх було серед очільників наркомату. Зважаючи на тогочасну атмосферу, євреї мали всі резони опиратися політиці етнічних чисток. Імовірно, Єжов мусив рахуватися з інстинктом інтернаціоналізму (або самозбереження) своїх підлеглих і розіслав спеціальний циркуляр, де йшлося про те, що вони мусять боротися зі шпигунами, а не певними національностями: «Про фашистських повстанців, саботаж, пораженців і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». На тридцяти сторінках викладалася теорія, яку Єжов уже виклав Сталіну і членам ЦК: мовляв, «Польська військова організація» пов’язана з іншими шпигунськими «центрами» і проникла у всі головні радянські установи»[179].
Навіть якщо думка, ніби польські шпигуни глибоко проникли в радянські установи, переконала Єжова і Сталіна, вона не могла слугувати доказовою базою для арештів. Нічого до схожого на масштабну польську змову в СРСР просто не існувало. В розпорядженні енкаведистів була надто мало ниток. Навіть маючи багату уяву, зв’язок між польською державою і подіями в Радянському Союзі годі було документально довести. Дві помітні групи польських громадян, дипломати й комуністи, не надавалися до масових арештів. Дні, коли польська розвідка активно діяла в СРСР, давно минули, і НКВД було відомо все, що поляки намагалися робити наприкінці 1920-х і на початку 1930-х років. Ясна річ, польські дипломати й далі збирали розвідувальні відомості. Але їх було небагато, вони користувалися дипломатичним захистом і перебували під пильним наглядом. 1937 рік дав дипломатам зрозуміти, що краще не контактувати з радянськими громадянами і тим самим не ставити їхнє життя під загрозу; часи були такі, що вони самі діставали інструкції як поводитися в разі арешту. Єжов доповідав Сталіну, що польські політичні емігранти — головні «постачальники шпигунів і провокаторів в СРСР». Багато чільних польських комуністів уже перебували в Радянському Союзі, а частина й на тому світі. 69 зі 100 членів ЦК польської компартії було розстріляно в СРСР. Більшість інших перебувала за ґратами в Польщі і в такий спосіб уникла розстрілу. В кожному разі цих людей було надто мало[180].
176
Докладніше про корені антипольської операції див.: Рубльов, "Репресії проти поляків", 126; Paczkowski, "Pologne," 400; and Strohski, Represje, 220.
179
Petrov, "Polish Operation," 154; Нікольський, Represyvna, 105. Цифри стосовно національних менших подано далі у цьому розділі.
180
Про «постачальників» див.: Kuromiya, Stalin, 118. Про польських дипломатів див.: Snyder, Sketches, 121–127. Стосовно ЦК польської компартії див.: Kieszczynski, "Represje," 198. Найкраща книжка про долю польських комуністів в СРСР: Budzyhska, Strzçpy.