Отже, Великий терор зводився головно до кампанії боротьби з куркулями, яка найбільше вдарила по Українській PCP, і кількох кампаніях проти національних меншин, найважливіша з них польська. І в цьому випадку найбільше постраждала Україна. Із 681 692 смертних вироків, ухвалених під час Великого терору, 123 421 винесено в радянській Україні — і ця цифра не враховує уродженців УРСР, розстріляних в таборах. Україна як республіка і українські поляки як національна меншина постраждали непропорційно сильно[209].
Великий терор став третьою радянською революцією. Більшовицька революція 1917 року змінила політичний режим, колективізація 1930 року створила нову економічну систему, а Великий терор 1937–1938 років зробив революцію у свідомості. Сталін втілив у життя теорію, що ворога можна викрити лише в ході допиту. Сталінську казку про іноземних агентів і домашніх змовників розповідали в катівнях і записували в протоколи допитів. Якщо радянські люди наприкінці 1930-х років якось фігурували у високій політиці, то лише як інструмент нарації. Для того, щоб жила велика сталінська історія, мусили померти особисті історії радянських людей.
Перетворення колон робітників і селян на колонки цифр підняло Сталіну настрій: Великий терор явно утвердив його владні позиції. Наказавши в листопаді 1938 року зупинити масовий терор, Сталін укотре замінив очільника НКВД. На місце згодом розстріляного Єжова прийшов Лаврентій Берія. Така сама доля чекала багатьох інших посадовців НКВД, звинувачених у перегинах, які насправді й становили суть сталінської політики. Завдяки тому, що Сталін зміг замінити Ягоду на Єжова, а Єжова на Берію, він утвердився на вершині апарату державної безпеки. Завдяки тому, що Сталін зміг використати НКВД проти партії, а партію проти НКВД, він утвердився в ролі незамінного лідера Радянського Союзу. Радянський Союз перетворився на тиранію, а владу тирана засвідчила майстерна придворна політика і маніпулювання своїми підлеглими[210].
Радянський Союз був багатонаціональною державою, яка в національних кампаніях використовувала багатонаціональний репресивний апарат. У той час, коли НКВД убивало представників національних меншин, більшість чільних енкаведистів самі належали до національних меншин. У 1937–1938 роках енкаведисти, серед яких було багато євреїв, латишів, поляків і німців, розгорнули практику масових етнічних убивств, яка далеко перевершувала все, що досі робили Гітлер і СС. Організовуючи ці масові етнічні чистки (вони мусили це робити, якщо хотіли врятувати своє життя й утриматися на посадах), енкаведисти виходили з певної інтернаціоналістської настанови, важливої для окремих чекістів. Але терор тривав, цих чекістів самих врешті-решт убили, а на їхнє місце прийшли росіяни.
Чекістів-євреів, які вели польську кампанію в Україні та Білорусі, як-от Ізраїль Леплевський, Лев Райхман і Борис Берман, заарештували й розстріляли. Це було елементом широкого курсу. Коли почався Великий терор, близько третини вищих ланок НКВД складали євреї. Коли 17 листопада 1938 року Сталін припинив терор, їх лишалося близько 20 відсотків. Через рік ця цифра складала не більше 4 відсотків. Провину за Великий терор можна було покласти на євреїв, багато хто так і зробить. Міркувати в такий спосіб означало потрапити у сталінську пастку: Сталін поза сумнівом розумів, що енкаведисти-євреї — зручні відбувайла за національні репресії, особливо після того, як і чекістів-євреів, і національні еліти знищено. В кожному разі інституційну вигоду від терору отримали не євреї і не інші національні меншини, а росіяни, які піднялися вгору. На 1939 рік росіяни (вони складали 2/3 офіцерів-чекістів) замінили євреїв на вищих щаблях НКВД, відтоді існуватиме саме така кадрова диспозиція. Російська національна більшість буде представлена непропорційно широко: відсоток росіян у верхівці НКВД набагато перевищуватиме відсоток росіян у складі населення СРСР. Єдиною національною меншиною, непропорційно широко представленою в НКВД наприкінці Великого терору, була грузинська, до якої належав і сам Сталін[211].
209
На УРСР припадало 22 % населення СРСР і 27 % вироків; див.: Gregory, Terror, 265. Стосовно 123 421 смертних вироків див.: Нікольський, Репресивна, 402; на с. 340 подано національний склад заарештованих у 1937–1938 роках в УРСР: українці складали 53,2 % заарештованих (і 78,2 % всього населення республіки), росіяни — 7,7 % (11,3 % населення), євреї — 2,6 % (5,2 % населення), поляки — 18,9 % (1,5 % населення), німці — 10,2 % (1,4 % населення).
211
Про національний склад чекістів див.: Петров, Кто руководил, 475; Gregory, Terror, 63. Станом на літо 1936 року євреї лишалися непропорційно широко представлені на генеральському рівні (54 %), в центральному апараті НКВД у Москві (64 %) і в складі українського НКВД (67 %). Див.: Наумов, Борьба, 119 (перші дві цифри); Золотарьов, "Начальницький," 326–331 (третя цифра). Під час Великого терору із вищих ланок НКВД повністю зникли латиші, німці і поляки. Поляк Станіслав Реденс, наприклад, очолював НКВД у місті Москва, його підпис стоїть на наказах, за якими було розстріляно 20 761 осіб. Згодом його самого заарештували і розстріляли як польського націоналіста.