Із суто політичного погляду зближення з Німеччиною мало певну логіку. Альтернативний курс — союз із Великою Британією і Францією — обіцяв небагато. Лондон і Париж у березні 1939 року в надії стримати німців дали Польщі гарантії безпеки, а відтак намагалися залучити Радянський Союз до оборонної коаліції. Але Сталін добре розумів, що Лондон і Париж навряд чи прийдуть на допомогу Східній Європі, якщо Гітлер нападе на Польщу або СРСР. Розумнішим здавалося домовитися з німцями, а потім спостерігати, як капіталістичні держави воюють у Західній Європі. Сталінський план полягав у тому, щоб «знищити ворогів їхніми ж руками і зберігати сили до кінця війни»[224].
Сталін пізніше казав, що вони з Гітлером мали «спільне бажання позбавитися старих балансирів». У серпні 1939 року Гітлер відповів на жест Сталіна. Гітлер хотів, щоб війна почалася того ж року. Стосовно можливих союзників він мав значно більшу свободу маневру, ніж у виборі часу. Якщо поляки не долучаться до війни з Радянським Союзом, то, можливо, радянська влада долучиться до війни з Польщею. З погляду Гітлера, угода з Москвою завадить ізоляції Німеччини, якщо британці й французи все ж оголосять їй війну після початку німецьких бойових дій у Польщі. 20 серпня 1939 року Гітлер надіслав Сталіну особистого листа, в якому просив прийняти Рібентропа не пізніше 23-го числа. Рібентроп вирушив у Москву; як завважили Орвел і Кестлер, летовище столиці батьківщини соціалізму з цієї нагоди було прикрашене свастиками. Це був знак того, що Радянський Союз вже не є державою ідеології, Кестлер був такий шокований, що порвав із комунізмом[225].
Два режими одразу знайшли точку дотику у взаємному бажанні знищити Польщу. Щойно Гітлер утратив надії залучити Польщу до боротьби з Радянським Союзом, як нацистську і радянську риторику стосовно цієї країни стало важко розрізнити. Гітлер вважав Польщу «штучним витвором» Версальського договору, а Молотов — «державою-виродком». Формально документ, підписаний у Москві 23 серпня 1939 року, являв собою лише договір про ненапад. Насправді, Молотов і Рібентроп супроводили його секретним протоколом, у якому розподіляли між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом сфери впливу в Східній Європі: території все ще незалежних Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі та Румунії. Іронія полягала в тому, що Сталін зовсім недавно виправдовував убивство понад 100 тисяч власних громадян фальшивими заявами, ніби Польща під прикриттям договору про ненапад підписала такий протокол з Німеччиною. Репресивну операцію проти поляків видавали за підготовку до німецько-польської агресії; а тепер Радянський Союз збирався напасти на Польщу разом із Німеччиною[226].
1 вересня 1939 року вермахт почав наступ на Польщу з півночі, заходу й півдня, зокрема з використанням людей і техніки, що їх Німеччині принесла анексія Австрії та Чехословаччини. Гітлер почав свою війну.
У серпні-вересні 1939 року Сталін розглядав карту не лише Східної Європи, а й Далекого Сходу. Він знайшов можливість покращити радянські позиції на Далекому Сході. Тепер Сталін упевнився, що із заходу німецько-польський напад йому не загрожує. Виступивши проти Японії на Далекому Сході, Радянський Союз міг не боятися відкриття другого фронту. 20 серпня 1939 року радянські війська (і їхні монгольські союзники) атакували японців (і маріонеткову Маньчжоуго) на спірній прикордонній території. Сталінська політика зближення з Берліном і договір 23 серпня 1939 року був, крім усього іншого, спрямований проти Японії. Пакт Молотова-Рібентропа між Німеччиною і СРСР, підписаний через три дні після радянського наступу, по суті скасував Антикомінтернівський пакт між Німеччиною і Японією. Нацистсько-радянський пакт став для Токіо ще більшим політичним землетрусом, ніж поразка на полі бою. Японський кабінет подав у відставку, за наступні кілька місяців змінилося ще кілька урядів[227].
Коли виявилося, що Німеччина обрала союзником радше СРСР, аніж Японію, японський уряд опинився в складній ситуації. Серед японського керівництва переважала згода, що рухатися слід на південь, а не на північ, у Китай і тихоокеанський басейн, а не в радянський Сибір. Але якщо Москва і Берлін укладуть союз, Червона армія матиме змогу сконцентруватися на Азії, а не на Європі. Японія муситиме тримати найкращі війська на півночі, в Маньчжоуго, просто заради самооборони, що неабияк заважатиме просуванню на південь. Гітлер дав Сталіну свободу маневру на Далекому Сході, японцям лишалося сподіватися, що Гітлер невдовзі знадить нового союзника. Японія відкрила консульство у Литві — спостережний пункт за німецькими і російськими військовими приготуваннями. Консулом призначили шпигуна-русофона Тіуне Сугіхара[228].
225
Haslam, Collective Security, 227. Цит. за: Weinberg, World at Arms, 25. Я оминаю перебування Кестлера в Іспанії, яке збіглося з арештом його друга Вайсберґа в СРСР; див.: God That Failed, 75–80.
228
Levine, In Search of Sugihara, 121; Sakamoto, Japanese Diplomats, 102; Kuromiya, Miçdzy Warsawa а Токіо, 470–485; Hasegawa, Racing, 13.