Німецьких солдат настановляли, що Польща — несправжня країна, а польська армія — несправжня армія. Тому люди, які опираються вторгненню німців, не можуть бути справжніми солдатами. Німецькі офіцери говорили солдатам, що смерть німця на полі бою — це «вбивство», злочин. Отже, чинити опір вищій німецькій расі було, за словами Гітлера, «нахабством», польські солдати не мали права на статус військовополонених. У селі Урич полонених польських солдат зібрали в коморі й сказали, що вони там ночуватимуть. А потім німці підпалили комору. Поблизу села Шлядув німці прикривалися полоненими як живим щитом під час атаки на залишки кавалерійського з’єднання. Після того, як німці розбили кавалеристів, які не хотіли стріляти у співвітчизників-поляків, вони змусили полонених спалити тіла загиблих товаришів. Потім німці вишикували полонених на березі Вісли і розстріляли їх. Тих, хто спробував утекти і стрибнув у річку, німці постріляли, за спогадом очевидця, як качок. Загинуло три сотні людей[232].
22 серпня 1939 року Гітлер велів своїм командирам «замкнути серця для жалю». Німці убивали військовополонених. У Чепелуві після запеклої битви в полон потрапили триста поляків. Всупереч усім фактам, німецький командир заявив, що полонені солдати — це партизани, на яких не поширюються закони війни. Польські солдати й офіцери, всі при повній формі, були приголомшені. Німці змусили їх роздягнутися. Тепер вони більше скидалися на партизанів. Усіх їх розстріляли й кинули в яму. Під час короткої польської кампанії сталося як мінімум 63 таких випадки. Німці розстріляли не менше 3 тисяч польських військовополонених. Вони також убивали поранених поляків. Одного разу німецькі танки почали стріляти по коморі, позначеній червоним хрестом. Це був польський госпіталь. Якби не червоний хрест, танкісти найімовірніше просто проминули б його. Танки відкрили вогонь по коморі й спалили її. Кулеметники стріляли в людей, які намагалися втекти. Потім танки проїхалися по рештках комори і людях, яких оминула куля[233].
Офіцери і солдати вермахту звинувачували цивільне польське населення в жахіттях, які їх спіткали. За словами одного генерала, «німці — господарі, а поляки — раби». Армійське командування знало, що Гітлер має у цій війні нетрадиційні цілі. Як висловився один з командуючих, «бажанням фюрера було розбити і знищити польський народ». Німецьких солдат настановляли сприймати поляків як людей другого сорту, недолюдей. Один із солдат був такий переконаний у ворожості поляків, що сприйняв гримасу смерті одного поляка як вияв ірраціональної ненависті до німців. Солдати швидко навчилися давати собі раду з моральними сумнівами. Захопивши нову територію, німці зазвичай убивали цивільне населення. Вони вбивали цивільних і коли зазнавали невдач. Зазнавши хоч якихось утрат, вони відігрувалися на всіх хто траплявся під руку, передовсім на чоловіках, але не жаліли ні жінок, ні дітей[234].
У місті Відзув німці оголосили збір чоловіків-поляків, ті прийшли, бо нічого не скоїли і не мали чого боятися. Одна вагітна жінка мала погані передчуття, але її забрали від чоловіка. Всіх чоловіків містечка поставили до стіни і розстріляли. У Лонгінувці сорок поляків зачинили в будинку і підпалили його. Солдати стріляли в людей, які стрибали у вікна. Деякі каральні акції були немислимо випадкові. Якось сотні мирних жителів зігнали для розстрілу, бо хтось нібито вистрелив. Виявилося, що постріл зробив німецький солдат[235].
Польща так і не здалася, але 6 жовтня 1939 року бойові дії припинилися. Навіть після того, як восени німці встановили цивільну окупаційну адміністрацію, вермахт продовжував довільні каральні дії і масово убивав польських громадян. У грудні польські злочинці, імена яких не були таємницею, вбили двох німецьких солдат, німці у відповідь розстріляли 114 чоловіків, які не мало до інциденту жодного стосунку. У січні німці розстріляли 255 євреїв у Варшаві після того, як єврейська громада не видала особу, яку німці, судячи з прізвища, вважали євреєм. Ця особа не мала нічого спільного з єврейською громадою[236].
232
Про смерть німецьких солдат як злочинне «вбивство» [ «murder»] див.: Datner, Zbrodnie, 73 Про «нахабство» [ «insolence»] див.: Lukacs, Last European War, 58. Епізод про комору і кавалерію див.: Datner Zbrodnie, 72, 69; Rossino, Hitler, 166, 169; and Böhler, Verbrechen, 23.
233
Ось ця настанова в розлогішому вигляді: «Зачинити серця для жалості і співчуття! Якнайжорстокіші дії! Вісімдесят мільйонів людей мають, нарешті, здобути свої права. їхнє існування слід убезпечити. Право за найсильнішим. Найкраще-жорстокість». Див.: Mailman, Einsatzgruppen, 54. Про Чепелув див.: Böhler, Verbrechen, 131. Про червоний хрест див.: Rossino, Hitler, 181; див. також 184. Про інші інциденти з танками див.: Datner, Zbrodnia, 62.
234
Про «поляки — раби» і гримасу смерті див.: Rossino, Hitler, 141, 204. Про «намір фюрера розбити і знищити польський народ» див.: Mallmann, Einsatzgruppen, 57.