Німецьких солдат настановляли сприймати євреїв як східних варварів. У Польщі вони стикнулися з речами, яких ніколи не бачили в Німеччині — великі релігійні громади юдеїв. Попри те, що Гітлер люто нападався на руйнівну роль євреїв у житті німецького суспільства, євреї становили крихітну меншість населення Німеччини. Німецькі громадяни, які, згідно з нюрнберзькими законами, вважалися євреями, у більшості випадків були людьми цілком світськими, мало хто ідентифікував себе з єврейською громадою. Німецькі євреї були асимільовані й дуже часто одружувалися з неєвреями. З історичних причин життя євреїв у Польщі дуже відрізнялося. їх вигнали з Німеччини в пізньому середньовіччі, так само як і з більшості країн центральної і західної Європи. Польща століттями була пристановищем для європейських євреїв і лишалася їх центром розселення. У 1939 році близько 10 відсотків населення Польщі становили євреї, більшість із них належали до релігійних ортодоксів, трималися традиційних звичаїв і одягу. В масі своїй євреї говорили мовою їдиш, яку німці вважали покрученим варіантом німецької. У Варшаві та Лодзі, найважливіших єврейських містах у Польщі, євреї становили близько третини населення.
Судячи з листів, німецькі офіцери й солдати бачили в польських євреях не живих людей, а втілення всіх стереотипів — свого роду паразитів, які жили на польських землях, і без того варварських. У листах до дружин і наречених німецькі солдати описували єврейський хаос і бруд. Усе красиве, що траплялося їм у Польщі, було витвором попередніх німецьких поселенців, а все потворне — результатом зіпсутості євреїв і ліні поляків. Німецькі солдати ловили чоловіків-євреїв і під загальний регіт зрізали їм пейси, фотографуючи процес. Бувало, вони ґвалтували єврейських жінок, адже цей вчинок жодному покаранню не підлягав. Коли солдат за цим ловили, то просто нагадували їм німецькі закони проти расового змішання[237].
У містечку Солєц євреїв взяли в заручники і замкнули в камері. Після того, як в’язні спробували втекти, німецькі солдати кинули в камеру гранати і всіх убили. В Раві Мазовецькій німецький солдат попросив у хлопчика-єврея води. Хлопчик почав тікати, солдат прицілився й вистрелив, поціливши натомість в іншого німецького солдата. Тоді німці зібрали кількасот людей у центрі міста й розстріляли їх. У Динуві в середині вересня за одну ніч було розстріляно 200 євреїв. Євреї становили десь 7 тисяч із 45 тисяч цивільних жителів, убитих німцями на кінець 1939 року. Це більше, ніж відсоток євреїв у польському населенні[238].
Ще більшу проблему, ніж польський солдат, для нацистського світогляду, який формували у німецьких солдат і офіцерів, становив єврейський солдат. Німецькі збройні сили звільнили від євреїв ще 1935 року. Однак польські євреї, як і всі польські чоловіки, мали відслужити у польській армії. Серед офіцерів було багато євреїв, передовсім лікарів. Німці відбирали євреїв-військовослужбовців і відсилали їх у трудові табори.
Німеччина вже практично виграла війну, коли наступ на Польщу 17 вересня 1939 року почав Радянський Союз. Того самого дня, коли німецька авіація бомбардувала Львів, найважливіше польське місто на південному сході країни, до нього наближалася Червона армія. Півмільйона радянських солдат, які вступили на територію Польщі, несли водночас і страх, і надію. Поляки хотіли вірити, що Радянський Союз дасть відсіч німцям. Частина дезорієнтованих польських солдат, які відступали на схід під тиском німців, певний час сподівалася, що знайшли союзників. Польські збройні сили відчайдушно шукали підтримки[239].
Радянська влада заявила, що не могла не втрутитися, адже польська держава перестала існувати. Логіка була така: позаяк Польща не могла більше захищати своїх громадян, Червона армія увійшла на територію країни з миротворчою місією. Радянська пропаганда заявляла, що треба захистити чисельні українську й білоруську меншини. Однак, попри всю пропагандистську риторику, радянські офіцери і солдати готувалися до війни і вели війну. Червона армія роззброювала польські загони, а в разі потреби відкривала вогонь по них. Півмільйона радянських солдат перейшли кордон, який більше ніхто не захищав, щоб воювати з ворогом, який уже зазнав поразки. Радянські солдати врешті-решт виходили на німецьких, проводили лінію кордону, а в одному випадку навіть провели спільний парад перемоги. За словами Сталіна, союз з Німеччиною «скріплено кров’ю». Переважно кров’ю польських солдат — у боях їх загинуло шістдесят тисяч[240].
238
Про Солєц див: Böhler, Verbrechen, 116. Випадок з єврейським хлопчиком і водою: Rossino, Hitler, 172. Про Динув див.: Böhler, Überfall, 200. За оцінками Россіно із 50 тисяч цивільних громадян, убитих німцями на кінець 1939 року, 7 тисяч становили євреї, див.: Rossino, Hitler, 234. Ця сама цифра фігурує в іншій книжці: Mailman, Böhler, and Mathaüs, Einsatzgruppen, на с. 88. За оцінками Велера, на кінець жовтня кількість цивільних жертв нацистів становила 30 тисяч (Böhler, Verbrechen, 140), а на кінець 1939 року — 45 тисяч, з них 7 тисяч євреїв (Bohler, Überfall, 138).