У містах на кшталт Львова, до якого наближалися і вермахт, і Червона армія, перед польськими солдатами стояв непростий вибір: кому здаватися? Радянське командування обіцяло їм безпечне повернення додому після короткого допиту. Микита Хрущов, який перебував у розташуванні Червоної армії, раз у раз повторював ці обіцянки. Художник Юзеф Чапський, польський офіцер-резервіст, був серед тих, хто на собі відчув цю брехню. Його частину розбили німці, й поляки здалися радянським військам. Йому і його підлеглим пообіцяли, що їх відправлять у Львів і там відпустять. їх посадили на вантажівки на міському ринку. Перелякані жінки простягали їм Цигарки. Юнак-єврей купив яблук і роздав полоненим у машині. Поблизу пошти жінки взяли записки, які солдати написали своїм родинам. Полонених відправили на вокзал і повезли на схід[241].
Перетнувши кордон, згадував Папський, вони ніби потрапили «в інший світ». Папський сидів поруч із приятелем-ботаніком, ще одним офіцером-резервістом, який дивувався з того, яка висока трава в українському степу. З іншого поїзда польські фермери спостерігали убогі радянські колгоспні реалії й хапалися за голову, побачивши безлад і пустку. На зупинці в Києві, столиці Української PCP, польських офіцерів чекав несподіваний прийом. Українці з сумом дивилися на польських офіцерів під охороною радянських солдат. Дехто, ймовірно, досі вірив, що польська армія звільнить Україну з-під влади Сталіна. Натомість 15 тисяч польських офіцерів опинилися у трьох радянських таборах, що підпорядковувалися НКВД: один у Старобільську, у східній Україні, і два в Російській РСФР, у Ковельську й Осташкові[242].
Усунути цих людей — а всі до одного були чоловіками — означало, по суті, обезголовити польське суспільство. Червона армія взяла понад 100 тисяч військовополонених, але відпустила рядових і затримала лише офіцерів. Понад 2/3 цих офіцерів були резервістами, освіченими професіоналами й інтелектуалами на кшталт Папського і його приятеля-ботаніка, а не військовими. Польща втратила тисячі лікарів, юристів, науковців, професорів і політиків[243].
Тим часом радянська окупаційна влада у Східній Польщі ставила на звільнені місця представників нижчих верст суспільства. Арештантів випустили з в’язниць, і політичні в’язні, зазвичай комуністи, стали на чолі місцевого уряду. Радянські агітатори заохочували селян до помсти землевласникам. І хоча більшість людей не сприймали закликів чинити злочини, запанував хаос. Убивства стали річчю поширеною. Одного чоловіка прив’язали до стовпа, здерли частину шкіри, посипали рани сіллю, а тоді змусили дивитись, як помирає його родина. Бійці Червоної армії зазвичай поводилися нормально, хоч іноді й брали участь в актах насильства, наприклад, двоє солдат убили місцевого чиновника і вирвали йому золоті зуби[244].
Відтак НКВД прийшов на село, й почалися репресії. За 21 наступний місяць в окупованій Східній Польщі було заарештовано більше людей, ніж по всьому Радянському Союзу — 109 400 польських громадян. Типовий вирок — 8 років таборів; смертний вирок отримали 8513 осіб[245].
На захід від лінії Молотова-Рібентропа, де панували німці, з методами не церемонилися. Після того, як вермахт розбив ворожу армію, СС отримало змогу взятися за вороже населення.
Інструмент винищення, айнзацгрупи, вигадав Райнгард Гайдрих, права рука Гайнриха Гімлера. Айнзацгрупи являли собою спеціальні загони на чолі з гестапівцем, до складу яких входили поліцаї. їхнім завданням було наводити лад у тилу. У 1939 році вони підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Гайдриха, яке об’єднувало таємну поліцію — гестапо (державну інституцію) і СД (Sicherheitsdienst, розвідувальне управління у складі СС, нацистська ч партійна інституція). Айнзацгрупи працювали в Австрії і Чехословаччині, але опору в цих країнах не зустріли і не мали завдання знищувати певні групи населення. Саме в Польщі айнзацгрупи перетворилися на «ідеологічних солдат» і отримали завдання знищити освічені класи переможеного ворога. (В певному сенсі вони знищували рівних собі: 15 із 25 командувачів айнзацгруп і айнзацкоманд мали докторський ступінь). У ході операції «Таненберг» Гайдрих зажадав від айнзацгруп знешкодити «вищі верстви суспільства», ліквідувавши 61 тисячу польських громадян. За словами Гітлера, «лише знищивши вищі верстви нації, можна звести її до становища рабів». Метою цієї кампанії винищення еліти було «знищити Польщу» як повноцінне й дієве суспільство. Убиваючи найвидатніших поляків, айнзацгрупи наближали Польщу до уявлень німецьких расистів про цю країну, в результаті польське суспільство втрачало здатність опиратися німецькій владі[246].
241
Про львівську зраду див.: Cienciala, Crime, 20; Czapski, Wspomnienia, 9-10; and Wnuk, Za pierwszego Sowieta, 35.
242
Про український степ див.: Czapski, Wspomnienia, 15. Про польських фермерів див.: Mtynarski, Wniewoli, 98–99.
243
Грицак оцінює число полонених у 125 000 (Hrycak, "Victims," 179); інші цифри 230–240 тисяч (Cienciala, Crime, 26). Радянська влада відправила близько 15 тисяч поляків працювати на шахтах і будівництві залізниць, з них близько 2 тисяч загинули в 1941-му під час евакуації; див.: Hryciuk, "Victims," 180.
244
Приклади з різних регіонів, коли люди із в'язниці потрапляли у владу, див.: НІ 209/1/10420, НІ 209/6/5157, НІ 209/11/4217, НІ 210/14/10544, НІ 210/14/4527, НІ 210/14/2526, НІ 209/13/2935 і НІ 210/12/1467. Про згадані тут приклади насильства див.: Gross, Revolution, 37, 44. Детальніше про подібні випадки див.: НІ 209/13/2935, НІ 209/13/3124, НІ 210/1/4372, НІ 210/5/4040, НІ 210/14/4908 і НІ 209/7/799.
245
Про типовий вирок див.: Jasiewicz, Zagtada, 172. Про 109 400 заарештованих і 8513 смертних вироків див.: Hryciuk, 182. Про диспропорцію між арештами й ув'язненнями див.: Khlevniuk, Gulag, 236; і Gtowacki, Sowieci, 292.
246
Про 61 тисячу польських громадян див.: Rossino, Hitler, 15, також 30; «знищити Польщу» — на с. 77. Див. також в загальному плані: Ingrao, "Violence," 219–220. Про Гайдриха і Гітлера див..: Mailman, Einsatzgruppen, 57; і Mahkowski, "Ausserordentliche," 7. Про докторат див.: Browning, Origins, 16.