Засновок націонал-соціалізму полягав у тому, що німці — вища раса. Стикнувшись з існуванням польської культури, нацисти мали, принаймні самі собі, доводити це припущення. У стародавньому польському місті Кракові всю професуру знаменитого університету відправили в концтабори. Пам’ятник Адаму Міцкевичу, великому поету-романтику, скинули з п’єдесталу на Ринку, а саму площу перейменували на Адольф-Гітлер-пляц. Такі дії мали як практичний, так і символічний вимір. Краківський університет був старіший за будь-який університет у Німеччині. Сучасники Міцкевича цінували його не менше за Ґете. Наявність такого університету і такої історії, а також саме існування польських освічених класів стало перешкодою для німецьких планів і становило проблему для нацистської ідеології[257].
На місці усього польського в тих землях мало постати німецьке. Як писав Гітлер, Німеччина «мусить щільно замкнути чужі расові елементи, щоб кров німецького народу більше не псувалася, або без зайвих труднощів усунути їх і передати звільнені території своїм співвітчизникам». На початку 1939 року відповідальність за процес Гітлер поклав на Гайнриха Гімлера. Гімлер на той момент уже очолював СС і німецьку поліцію, тепер він став «райхскомісаром зі зміцнення німецькості», тобто міністром з питань чистоти раси. На територіях, анексованих у Польщі, Гімлер мав ліквідувати місцеве населення і замінити, його німцями[258].
Гімлер з ентузіазмом узявся за цей проект, але завдання виявилося дуже непростим. Це були польські території. У незалежній Польщі не існувало якоїсь чисельної німецької меншини. За поясненнями радянського керівництва, що СРСР увійшов на територію Східної Польщі з метою захистити українців і білорусів, стояла принаймні правдоподібна демографія: у Польщі жило близько 6 мільйонів українців і білорусів. Німців, навпаки, налічувалося менше мільйона. На щойно анексованих Німеччиною територіях співвідношення поляків і німців складало п’ятнадцять до одного[259].
Але повноправним господарем німецької преси виступав міністр пропаганди Йозеф Ґебельс, тому в німців (і тих, хто вірив нацистській пропаганді) склалося враження, що в Західній Польщі живе дуже багато німців і вони зазнавали страшних утисків. Утім, реальність дуже відрізнялася від пропаганди. Річ не тільки в тому, що 9 мільйонів поляків у нових землях Райху набагато перевершували чисельністю німців. У результаті анексії Гітлер долучив до Райху набагато більше євреїв (як мінімум 600 тисяч), ніж німців, що збільшило кількість єврейського населення Німеччини втричі (від 330 тисяч до майже мільйона). Якби до складу Райху включили Генерал-губернаторство (де жило 1 мільйон 560 тисяч євреїв), то на підвладній Берліну території опинилося б понад 2 мільйони євреїв. У місті Лодзь, яке увійшло до складу Райху, жило більше євреїв (233 тисячі), ніж у Берліні (82 788) та Відні (91 480) разом узятих. У самій Варшаві, яка залишилася в складі Генерал-губернаторства, жило більше євреїв, ніж в усій Німеччині. Завдяки останнім територіальним здобуткам Гітлер отримав у підданці стільки поляків, що це число перевершило кількість німців, здобутих Райхом під час усіх анексій, враховуючи Австрію і прикордонні землі Чехословаччини. Враховуючи Генерал-губернаторство і Протекторат Богемії і Моравії, анексований у Чехословаччини, Німецька імперія отримала близько 12 мільйонів поляків, 6 мільйонів чехів і 2 мільйони євреїв. За кількістю слов’янського населення Райх поступався лише Радянському Союзу[260].
Артур Ґрайзер, якого поставили на чолі Вартеланду, найбільшого нового регіону Німеччини, особливо переймався ідеєю «зміцнення німецькості». Підлегла йому провінція простягалася від великого польського міста Познань до великого польського міста Лодзь. Там жило близько 4 мільйонів поляків, 366 тисяч євреїв і 327 тисяч німців. Гімлер пропонував до лютого 1940 року депортувати мільйон осіб, зокрема всіх євреїв і кількасот тисяч поляків. Ґрайзер почав «зміцнювати німецькість» із трьох психіатричних клінік — пацієнтів розстріляли. Пацієнтів четвертої психіатричної лікарні в містечку Овіньська чекала інша доля. їх у жовтні-листопаді 1939 року забрали в місцеве відділення гестапо і потруїли з балонів чадним газом. Це перше, здійснене німцями, масове убивство з використанням цього методу. Німці знищили 7700 польських громадян, які перебували в психіатричних лікарнях; так почалася практика «евтаназії», яку невдовзі почали застосовувати і в межах довоєнної Німеччини. Протягом наступних двох років понад 70 тисяч «непридатних до життя» німецьких громадян було отруєно газом. Зміцнення німецькості мало внутрішній і зовнішній виміри; наступальна війна за кордоном допускала вбивство німецьких громадян усередині країни. Історія почалася і так триватиме[261].
260
Стосовно згаданих тут цифр див.: Rutherfold, Prelude, 59; Grynberg, Relacje, xii; і Hilberg, Destruction (vol. I), 156,189.
261
Про кількість депортованих див.: Rutherford, Prelude, 1, також 75, 88. Про Овіньську див.: Kershaw, Hitler, 535; і Evans, Third Reich at War, 75–76. Про знищення 7700 польських громадян — пацієнтів психіатричних лікарень див.: Browning, Origins, 189. Див. також: Mazower, Hitler's Empire, 85.