Крім потемнілої від часу шафи і широкого ліжка з балдахіном, тут знайшлася безліч дивовижних приладів, яких Данило побоявся торкатися. Якщо дядько повернеться (а він же цілком може повернутися!), не хотілося б пояснювати, хто тут порядкував... Проте цікавість таки узяла гору — і Данило заглибився у вивчення шкал, стрілок і тягарців на підвісках.
Певний час він роздивлявся прилади, але так і не зрозумів призначення жодного з них, крім польового компаса. Той розкривався, як молюск: усередині містилася лінза, яку можна було використовувати окремо від компаса як збільшувальне скло, і циферблат з різьбленими стрілками: «Norden», «Westen», «Süden», «Osten»[2]. Знову німецькою.
Данило відчинив дверцята шафи, і йому в руки впав згорнутий руркою аркуш паперу. То виявилася роздрукована чорно-біла мапа околиць Романівки. Річка (на мапі вона звалася Білкою), ліс, дорога, озерце... Жирним чорним кружальцем, як здогадався Данило, було позначено їхній будинок. А навколо Романівки було домальовано обриси іншого населеного пункту, набагато більшого. Хтось позначив на мапі райони, неначе замість села колись було велике місто.
Нічого такого про цю місцевість він не чув. Можливо, дядько мав на увазі якусь давню цивілізацію, на кшталт трипільської? Та Данило не пригадував, щоб його особливо цікавила археологія.
Хлопець пробігся поглядом по полицях шафи. Книжки з фізики, вищої математики, геодезії, щось про теорію відносності, про чорні діри... «Німецько-український політехнічний словник». «Коротка граматика боснійської мови». Боснійської?!
В кутку на полиці стояв ще один прилад, схожий на гранату-лимонку. Данило узяв його до рук. Збоку — засклене табло, чотири квадрати з нулями, знизу — невелике коліщатко. Данило провернув його кілька разів — з тихим клацанням останній нуль змінився на одиницю. Хлопець підійшов до столу і розстелив мапу, а потім притиснув коліщатко до кружальця, що позначало їхній будинок, і провів лінію до намальованої межі населеного пункту. На табло заклацали цифри. П’ятнадцять. Данило насупився. Схоже, прилад визначав відстань на мапі в сантиметрах, як звичайний курвіметр. Мабуть, від їхнього будинку до межі невидимого міста — близько п’ятнадцятьох кілометрів.
Данило вже хотів поставити прилад на місце, проте мимохіть натиснув на кнопку згори. З тіла «лимонки» вилізли чотири залізні «ноги» — прилад став схожий на павука. Данило поставив його на мапу і кілька секунд заворожено дивився, ніби чекав, коли залізний павук оживе й поповзе. Але прилад не рухався, хоча цифри на табло знову стали нулями. Данило смикнув за одну з «ніг», і вона витягнулася вбік, проте прилад не втратив стійкості. Зробивши те саме з іншою «ногою», Данило знову натиснув на кнопку. Циферблат показав двадцять п’ять. Це що — площа кола, на якому стояв залізний павук? Данило всміхнувся, запхав «ноги» всередину приладу, сховав усе, щоб часом не розбити, і ліг спати.
Проте сон не йшов. Змалечку хлопець привчив себе засинати швидко — лягаєш і ніби вимикаєш мозок. Хвилини дві-три — і готово. Все змінилося півтора року тому: фатальний забіг на чемпіонаті Європи, травма, невдала операція на коліні. Він за кілька тижнів утратив усе, чого прагнув. Усеньке життя Данило рухався за наміченим планом, досягав мети за метою — й ось тепер все зупинилося і стало безглуздим, і власне тіло обмежувало його. Тепер він не може бігати на швидкість, не може вистояти у фанзоні концерт улюбленого гурту, не може піти на контракт в армію. У двадцять три роки його життя перетворилося на ланцюжок суцільних «не можу», і засинати від таких думок ставало дедалі важче. Але в кімнаті дядька коїлося щось геть дивне. Данило лежав із заплющеними очима й лічив від тисячі у зворотному порядку, але сон ніяк не йшов. Минуло пів години... година... дві... Час непропорційно подовжувався і стрибав. Близько третьої ночі Данило розплющив очі та змирився з неминучим: виспатися не вийде. Гарячі простирадла зім’ялися і муляли, але Данилові не вдалося відчинити забите наглухо вікно, щоб впустити в кімнату хоч трохи нічної прохолоди. Темрява під стелею, здавалося, рухалася з одного кутка кімнати в інший, немов важка, липка чорна хмара. Лишалося тільки лежати в тиші й чекати ранку.
Сьома година — контрастний душ. Чверть по сьомій — світ навколо набуває звичних барв, Данило готовий до ранкової пробіжки. А тепер — найскладніше. Підняти Федю й витягнути його надвір.
Після кількох ударів у двері стало зрозуміло, що у його друга геть інші плани на ранок. Крізь двері було чути придушену лайку Данило зазирнув у кімнату. Федя лежав, розкинувши руки й ноги і накривши голову подушкою.
— Підйом! — бадьоро гаркнув Данило.— Ходімо до річки, я там учора турніка бачив!
Федя промимрив щось нерозбірливе.
— Ти як — нормально спав? — Данило пропустив повз вуха тяжке зітхання і провадив: — Зі мною якась чортівня коїлася — не спав ані хвилини...
Він порився в шафі та жбурнув на ліжко тренувальні шорти і майку.
— Якщо враховувати, що я ліг о третій ночі, а о сьомій мене нахабно збудили, то виспався я зашибісь,— пробурчав Федя, не знімаючи подушки з обличчя.
— О третій? Усе-таки вирішив написати статтю про стиль нашої подруги?
— Ага, з її фоткою журнал враз розметуть,— Федя сів у ліжку.— Взагалі-то я пишу різну херню тільки вдень. Уночі я займаюся мистецтвом.
Авжеж. На столі поруч з ноутбуком Данило помітив повну недопалків попільничку. Писав усю ніч черговий бестселер. Не інакше, як прорив у літературі. Або Нобелівська премія.
— Зайняв чергу по автограф!
Федя кинув на нього осудливий погляд.
— Ти там збирався кудись бігти? Ото біжи собі... А я ще подрімаю годинки зо три-чотири...
Данило попрямував до дверей і рішуче кинув:
— Чекатиму на тебе біля сходів за двадцять хвилин!
І зачинив двері, перш ніж до них долетіла подушка.
Двадцять хвилин для Феді — поняття дуже відносне. Данило стирчав у їдальні вже пів години, аж раптом згадав, що залишив у кімнаті секундомір. Звісно, на тренуванні можна обійтися й без нього — однаково бігати на швидкість Данило вже не може. Але йому не хотілося втрачати останні прикмети звичного образу життя. Тому він і далі зав’язував шнурки «щасливим» вузлом і брав із собою щопонеділка помаранчевий рушник.
Отже, для ранкової пробіжки потрібен секундомір — і квит.
Щойно він почав підніматися сходами, як почувся здавлений зойк. Данило перехилився через бильця. Джекі, сидячи навпочіпки, намагалася дістати з-під вузького мармурового виступу велетенського сірого кота.
— Мої вітання!
Дівчина аж підстрибнула з несподіванки і кинула на хлопця стривожений погляд, її жовто-зелені очі злякано зблиснули, ніби вона, як і вчора, вагалася між двома рішеннями: бити чи бігти. Джекі відпустила пухнастий клубок, і він жалісно занявкав.
— «Жорстоке поводження з тваринами». Стаття 299.
— А для невдячних котів статті немає? — набурмосилася вона.— Коли вперше побачила, воно було миршаве й худюще. А тепер ач який — у старі сховки вже не влізає,— всміхнулася Джекі й сумовито провадила: — У мене в Харкові був схожий. І зник.
— То ти з Харкова?
— Точніше — «с Харькава». Жила там колись.
— Допомога потрібна? — Данило спустився вниз. Пухнастий димчастий кіт зацьковано дивився на них крізь ґрати й ніяк не міг витягти задню лапу.
Під обурений нявкіт ціною кількох подряпин кота звільнили з ув’язнення, і Джекі понесла його в їдальню — заїдати стрес. Данило піднявся на другий поверх, роздратовано копнув Федині двері й вирушив до дядькової кімнати. Покопирсався в кишеньках сумки, намацав на денці холодну покришку секундоміра, обернувся до виходу... і завмер.
Перед очима висіла мерехтлива напівпрозора пляма — ніби хтось повісив посеред кімнати целофанову плівку, і тепер вона погойдувалася від ледь відчутного протягу. Данило роззирнувся. Що це за імла? Схожа на тремтливе повітря над розпеченою дорогою. Прорвало трубу з гарячою водою? Хлопець примружив очі, роздивляючись ледь помітну пляму. Махнув рукою — повітря приємно війнуло свіжістю.
Що це?.. Данило відчував дивну вібрацію, ніби всередині нього щось тремтіло так само, як химерна пляма посеред кімнати. Він знову обережно випростав руку — і раптом відчув поколювання у самих кінчиках пальців. Повітря стало схожим на рідкий мед, до руки потягнулися прозорі струмки. Пляма рухалася назустріч долоні, охоплювала її, танцювала й вібрувала довкола неї.