Сінгидун не розчинив перед аварами воріт, а проте й тримався недовго. Не того, то другого дня був взятий на меч і сулицю. Вдоволений тим, каган віддав город на три доби воям. І пив з усіма, і п'яних оргій та дів ромейських не цурався, як усі, хіба що по криївках сінгидунських не шастав, як інші, добром ромейським не сушив собі голову, знаючи, за нього подбають інші. А коли проспався після хмелю та згадав про Сіфа, воїв його, не до помсти було. Прискакали гінці від Апсиха й сказали: привідця їхній велів повідомити, що фортеці Августа і Вімінакія, городи й сельбища, що тяжіють до них, віднині аварські.
— Хакан-бег питав тебе, повелителю, чи дозволяєш іти далі, на городи й сельбища Дакії?
— Не лише дозволяю — повеліваю: хай пройде з вогнем і мечем по всій Дакії, Нижній Мізії, Скіфії. А ще скажіть, я йтиму поруч — землями Верхньої Мізії, Македонії, Фракії. Зійдемося десь на берегах моря Евксинського[121], і коли Небо посприяє нам, а полон виявиться не занадто переобтяжливим, підемо й на Довгі стіни.
На радощах не став карати Сіфа і його воїв обіцяною карою. Ба явив навіть епархові милість свою: покликав і спитав, чи з ним достойно поводилися звитяжці?
— Лишаєшся тут-таки, в Сінгидуні, — повелів перегодом, — в своїй оселі і з своєю родиною. А на знак вдячності за мою добрість пособиш нашому привідці в фортеці освоїтися з мурами і всіма іншими оборонними спорудами. Про твоє повернення до Константинополя побесідуємо опісля, як завершиться наша розмова з імператором на велелюдних боролищах.
XXVIII
В Константинополь прибували та й прибували гінці. Спершу тільки з Верхньої Мізії, Дакії, згодом — із Нижньої Мізїї та Фракії. І всі волали про поміч: йде незчисленна сила, казали, й творить противні здоровому глузду діла; йдуть варвари, для яких немає нічого святого: грабують і насилують люд, беруть їхню живність, товар, плюндрують, не лишаючи каменя на камені, городи, що сміють противитись, святі церкви, що не дають чи занадто мало дають золота.
Посіяна ними тривога змусила заговорити про потребу оборони полуночних земель сенат; а вже сенатори вийшла на імператора й сказали імператорові:
— Достойний василевсе. Іншого рятунку немає: треба поступитися своїм перед персами, укласти з ними мирну угоду й кинути когорти війська палатійського на аварів. Гейби пруги ідуть полуночними землями нашими й лишають їх чорними.
— Де саме йдуть?
— Спустошили Дакію, Верхню і Нижню Мізії, дістали вже й Фракії. Схоже, що простують на стольний город наш — Константинополь.
— То в усьому Іллірику і усій Фракії не знайдеться сили, котра могла б заступити їм путь?
— Сили провінційного війська роздрібнені, сидять по фортецях і боронять лиш фортеці, аварів же йдуть тучі. Вся орда рушила на нас, і не тільки самі авари, паннонські слов'яни також.
— О боже, цього тільки й бракувало!
— Варвари заволоділи вже городами й фортецями Сінгидун, Вімінакія, Августа, Ратерія, Акис, Ванонія, Доростол. Лише палатійське військо й спроможне упоратися з такою силою.
— Ніби в нас мала вона? — гнівався імператор. — Ніби в Фракії, Іллірику, по всій імперії не можна набрати когорти, здатні зупинити аварів? Де наші стратеги? Чому сидять і ждуть не знати чого? Де сли зрештою?
У тих, що стояли перед троном і клопоталися бідами імперії, застигли з дива чи з ніяковості лиця. Схоже, що не стримаються зараз і запитають: «А на які кошти? Де взяти такі потрібні в сім ділі соліди?»
Таки нагадав хтось про них чи імператор сам догадався, перевів віддих і сказав, схиляючись до своїх радників.
— Не знаєте, де взяти на це соліди? А де завжди беремо? Підвищити податі, мита, потрусити куріалів, торговий і рукомеслий люд. Не йдуть самі з мечем на супостата, то хай платять соліди!
— На те потрібний час.
— Хто каже, що ні? Потрібний. То вдайтесь поки що до церков, візьміть у храмах божих, потім повернемо з лихвою.
Йому, видимо, не сиділося, такий, що схопився б, полишив трон і бодай рвійною ходою розвіяв та погамував гнів свій, обурення, що так і перло з грудей, кликало до дії.
— Хто є із стратегів, питаю?
— Коментіол, Каст, Дроктон.
— Кличте їх до мене. Елпідія також.
Останній добре знаний в імперії яко сол і муж думаючий. Не раз бував у чужих землях і умів схиляти до перетрактацій, а там і до сердечної згоди привідців багатьох земель. Це підбадьорило сенаторів — василевс має якісь багатообіцяючі наміри, коли кличе Елпідія. Допоможи йому, боже, в ділах і помислах його. На це тільки й лишається уповати. А так. Пошле стратегів супроти аварів — ліпо буде, а пошле слів до персів чи до тих же аварів — ще ліпше. Сли або покладуть край такому тривалому розбрату з персами і повернуть імперії он як потрібні когорти, або затіють з аварами перетрактації і затримають їх на далеких підступах до Константинополя. А то не така вже й абищиця буде.