— І правду сказав, сину. Зле буде, коли кожен із вас чинитиме те, що заманеться. Повинність є повинність.
— А коли вона не до серця мені? Коли мене за море, на торги вабить?
— Повернеться Радим, побесідуємо про се з ним. Самому ж не гоже чинити супроти його волі. Воля князя — закон для всіх, для брата також. Хто відає, може, то й на ліпше буде, коли один із вас князем на столі сидітиме, лад землі та люду даватиме, інший торги вестиме, ще інші дружину гуртуватимуть та дбатимуть, аби була навчена ділу ратному, аби гожа була стати супроти супостата й захистити землю від напасті.
— Те й робимо, мамо Миловиде, — поспішив заспокоїти Добролик. — Нас багато, а земля одна. Кожен мусить шукати в ній собі місце і пам'ятати: дбає про неї не тільки князь; купно з князем дбають і браття його. З сим, властиво, й прийшли до вас, мамо наша ласкава: аби запевнили в тім Радима та й сказали Радимові, най не бере всього на себе, надірватися може.
— Гадаєш, він не довіряє вам?
— Так не гадаю, бо маю її, довіру, і немалу. А ось Данко правду каже: мав би не сам правитися з хутром до Том, а й його взяти з собою, аби згодом передоручити те діло; мав би не сам завертати на зворотній путі до кутригурів та вибирати комоней для дружини, а Велемудра послати. Чи такий уже й молод він, чи не впорався б?
Втішно матері. Втішно, бо правдиво мислять діти її, так, як сама того хоче, як вітець їхній хотів. А проте й сум закрадається до серця: ще один поривається за море. Чи не забагато се? Чи з неї мало Світозарка? Йой, світоньку! Зараз уже серце обливається кров'ю, не відаючи, де Світозар, що з ним? А як то буде, коли й Данко подасться за море, уподобає чужі краї та й гайнуватиме вік свій по чужих краях? Чи звикне до того і чи спроможна буде звикнути? Бігме, се й буде, мабуть, те, що укоротить їй, матері, віку, як укоротило свого часу Божейковій.
Доки була з дітьми, старалась не виказувати смутку. Пригощала їх (правдивіше, іншим веліла пригощати) і вдавала, що щаслива серед них, а від'їхали із Соколиної Вежі, знову відлежувала недуги свої й снувала невидиму нить материнської туги. А ще бідкалася раз у раз: чому се так? Щось погане чує її серце? Се Обида обсіла вже його й стукається до нього?
«Боже, одведи і заступи! — молиться ревно. — Не дай повторити долю тієї, перед якою я завинила свого часу — долю Божейкової мами. Чи ж моя провина така велика і страшна, щоб карати мене її карою. Я ж не з злої волі відмовчувалась і літо, і друге, і третє. Я шукала Божейка і каралася не менше, ніж його мама!»
І побивалася, і плакала, і певна була: се не так собі, щось негаразд із Світозарком. Материне серце не помиляється, чуючи біду дітей своїх.
Воно й справді не помилялося. Дуже ймовірно, що на долю княгині Миловиди не випало б ще одного, раз уже пережитого безліття, що той її смуток — син Світозарко — давно повернувся б в обводи рідної землі, і втішив би усіх своїм поверненням, а ще тим, що домігся свого — став вченим мужем, позначеним увагою самого імператора і двома титулами — ескулапа і стольника, дарованими по навчанні у школі вищих наук, коли б світла хвиля вдоволення досягнутим не вознесла його аж надто високо, а вознісши, не одбила тями. Казали йому: пожди, десь у літі йтимуть до Тивері лодії з товарами, перекинеш кілька солід навікулярієві та й будеш вдома. Де там, слухати не захотів: кола то йтимуть лодії і чи йтимуть взагалі. Казали: неспокійно у фракійських горах та мізійських долах, авари промишляють нечесними промислами, — ет, відмахнувся, чи аварам потрібний той, у кого вітер гуляє в кишенях. Придбав на останні соліди огира з сідлом, перекинув через плечі гуслі та й подався скіфським трактом до Дунаю. Певен був: такому усі путі одкриті. Літо зараз, де став, там і попас огира, напоїв водою, а попас та напоїв — може правитись далі. Від ночівлі при березі озера або ріки до ночівлі і від перепочинку на узбіччі тракту до перепочинку. Про себе теж менш за все думав. Мав гуслі за плечима і голову на плечах, набиту дослівною обізнаністю з «Іліадою» та «Одіссеєю», а ще вищими науками, пізнаними за системою «тривіума»[122] й «квадривіума»[123]. Одним прочитає щось на місці перепочинку — і удостоїться страв, іншим заспіває, граючи на гуслях, розтлумачить право чи напише скаргу — і знов удостоїться, ще інших вилікує травами, що везе до Тивері, чи іншими ліками, що їх радять отці медицини Гіппократ та Гален, — і теж не буде в обиді. Всього лиш бесагу має при собі та кілька книг у бесазі, а вага їхня така, що й визначити годі. Один Гіппократів збірник чого вартий. А «Іліада», а «Одіссея»? A «Corpus juris civitas»? Ге, такі не лише седмицю-дві, весь визначений богами вік можуть годувати. І не тільки його, Світозара з Тивері, — люд земний.
122
Тривіум — три предмети, що їх вивчали у вищій школі Середньовіччя: граматика, риторика, діалектика.
123
Квадривіум — підвищений курс освіти в середньовічній школі. За цим курсом передбачалося вивчення чотирьох предметів: музики, арифметики, геометрії, астрономії.