Хан не поспішав об'явитися в гридниці[32] Черна, одначе й не зволікав аж надто. Коли ж завітав, був по-асійському ввічливий і щедрий на хвалу. А ще вразив князя Волота молодечою ставністю і доброликістю. Не лише кров, сила і здоров'я буяли в ньому.
— Приніс я князю на Тивері, — схиляв покірно голову і клав руку до серця, — жоні та дітям його низький уклін і найсолодші побажання здоров'я та супокою від себе і всього люду на Кутригурах. Хай славиться ім'я його яко гонителя ромеїв і буде доброю пам'ять про нього не лишень серед сущих, а й серед нащадків.
— Спаси біг.
— А ще кланяюсь мужам його та воєводам, усім, хто і підпорою князеві в ділах ратних та вічових.
«А він добре обізнаний з нами, як і з тим, що діється в нас», — міркує тим часом Волот і дошукується нагоди заговорити про суттєвіше.
— Ще раз дякую ханові за прихильність серця, як і за добрі побажання. Привідця кутригурів, сподіваюсь, вперше у нашій землі?
— Так.
— То най буде повен: на добро вона завжди відповідає добром. Висловлюємо й свою найсердечнішу здравицю ханові, усьому родові його, мужам ратним та думаючим й просимо бути серед нас, як серед своїх. Сідай, хане, на чільне місце, най сідають по обі руч мужі твої та й кажіть, що привело вас у землю нашу.
Заверган не примушував господаря просити вдруге. А поки всідавсь та розглядавсь, зважував давно виважені думки й прицілювався, котра з них буде зараз найбільш слушна.
— Князь мусить знати: у привідців люду немає нічого вищого за потреби люду. Те, що зняло мене та моїх кметів із насиджених місць і повело в Тиверську землю, не в винятком.
Опустив на мить долу зір, схоже, що черпав там десь, поза гридницею, своєму серцю снагу, і вже потім почав оповідати, які безліття переслідують його люд, і доволі часто. Тож і намислили кутригури: чи не пошукати їм щедрішої на злаки, а відтак і на благодать землі? Раз уже прибули до них, тиверців, як до добрих сусідів і не приховали того, з чим прибули, то не ховатимуться й далі: усі вбачають таке благо в задунайських землях Візантії, не інакше мислять і кутригури: коли вже йти кудись, то йти треба лиш туди.
— Чим же може прислужитися вам Тивер? — не зовсім розумів князь хана чи підганяв його, аби одкрився швидше з тим, заради чого прибився до Черна.
— Прийшли просити князя, аби пропустив нас туди, не ставав на нашій путі з раттю. Лихого наміру до люду тиверського у нас немає. Пройдемо до Дунаю і зникнемо за Дунаєм.
— А що скаже нам Візантія?
— Йдете ж не ви, ми підемо, і підемо з добрим наміром — поселитися.
«Він не щирий зі мною», — став на думці князь Волот і не вагався вже.
— Не діло кажеш, хане. У нас із Візантією давно укладено ряд на мир і злагоду, ми не можемо порушувати його і тим ставити себе під загрозу ромейського вторгнення.
— Досі ж за Дунай, як і з-за Дунаю, вільно було ходити. Невже князь не може послатися на це, коли заремствує Візантія?
— Тим, хто йде туди з добрими намірами, і зараз вільно йти. Кутригури ж хочуть піти й сісти на ромейських землях ґвалтом — так, як сідають склавини. А між ними й ромеями — хан, сподіваюсь, знає те — йде справжня січа. Як же ми, соузники ромейські, можемо напустити на ромеїв ще й вас?
Заверган перезирнувся з кметями.
— А коли за Дунай схочуть піти не лише кутригури, — сказав і глибоко заглянув Волотові у вічі, — а й утигури, обри? Невже князь усім їм стане на путі? Невже він захоче знекровлювати себе лиш тому, що має з ромеями ряд?
Волот відчув себе загнаним у глухий кут. Сидів, дивився на привідцю кутригурів і відмовчувався.
Хан не забарився скористатися тим.
— Кутригури не хотіли б знекровлювати себе у січі з тиверцями, — сказав довірливо. — Віддавна мають їх за добрих сусідів, тож і воліли б мати тільки за таких. Пошлись, княже, на правічний покон — вільно ходити гостинною путтю на обводах — і тим уймеш ромеїв, матимеш, як і мав, із ними мир та злагоду.
— Ні, хане, про злагоду годі тоді й помишляти.
32
Гридниця — помешкання, в якому живуть чи збираються на ради гридні — охоронці княжої резиденції чи порубіжжя.