Швидко перетасували між собою наявні в сенаті місця, підняли вітрила й, упевнившись — корабель іде своєю, раз і назавжди обраною путтю, стали співати новому імператорові осанну. І воїн він, яких світ ще не знав, і державця яких імперія досьогодні не мала. Не подивували й тоді, як той воїн і державця укоротив віку спершу Амантію, котрий міг не змиритися й торувати путь до імператорського столу, затим Феокриту, стяв голови популярному на ті часи привідці палатійських[37] легіонів[38] Віталіану, ініціаторові фінансових реформ і вельми впливовій за Анастасія особі в імперії — префекту[39] Преторія Морину. Важливо, що їх, сенаторів, обійшов караючий меч і що досягнуто найголовнішого — немає Амантія. Були, щоправда, іншим спантеличені: новий імператор, виявляється, не просто собі мало обізнаний з грамотою, він неспроможний навіть поставити підпис під едиктами[40], що їх готують інші!
Спершу ширили очі, потискували плечима, далі почали дозволяти собі шептатися: як бути? Менші йшли до старших, старші — ще до старших, а ті, не відаючи, що можна вдіяти, робили кам'яними лиця і тим казали: ви про се не відаєте, вам те наснилось.
Та не спить людська мисль, коли знає: над нею висить і щомиті погрожує карою меч. Хай не серед вищих і найвищих, все ж знайшовся в сенаті такий, що прибіг одного досвітку й вигукнув, подібно Архімеду:
— Еврика! Я знайшов!
— Що саме? — непевно поглянули на нього.
— Виготуймо для імператора платівку з чотирьох літер: legi («я прочитав») — і того буде доста. Вона засвідчуватиме підданим і всьому світові його грамотність та компетентність в ділах імперії. Ну, а поставити таку платівку не важко.
Потіха — велика спокуса, а бажання бачити себе мудрішим самого імператора тим паче. Тож і змагання сенату з імператором-смердом що далі, то помітніше входило в силу, і хто відає, чим завершилося б, коли б та ж доля не стала на бік дядечка Юстина і не нашептала йому: сенатори підсовують тобі посміховиська замість едиктів, а ти розкинь мізками і підсунь сенаторам щось таке, від чого у них не лише у носі закрутило б. І дядечко послухався тих нашіптувань. Перше, що вчинив, став бувати — і доволі часто — на циркових виставах, збирати в себе і щедро винагороджувати поетів, які подобалися публіці і яким найзавзятіше аплодувала публіка. Не відаючи доти, що таке наука і культура, імператор став неабияк дбати про їхній розквіт в імперії, заклав і воздвиг за своєї пам'яті більше, ніж будь-хто, наукових і культурних закладів, церков, яко щирий християнин заходився переслідувати єресь та єретиків і тим примусив служителів церкви, ба навіть циркові партії поставити рогом очі й сказати прилюдно: «О-о!», а вся інша просвіщенна братія — і найперше поети та актори, не забарилися підхопити те «о-о» й возвеличити імператора Юстина в очах непросвіщенних яко мудрого серед мудрих і просвіщенного серед просвіщенних.
Ніхто не смів уже підсовувати імператорові лживі письмена замість едиктів. Супротивно тому, засвідчували щирість, присягалися в вірності, хоча позаочі й уповали на час. Юстин, гадали собі, похилий віком, до того ж не має спадкоємців. Відійде — і вдіють своє: надінуть імператорський вінець особі імператорської крові.
37
Військо палатійське — на відміну від провінційного, квартирувало в метрополії і було підвладне безпосередньо імператорові.