Багато чого можуть пригадати згодом імператорові Юстиніану: і те, що зібраний на іподромі повсталий охлос[42] плавав у власній крові й просив пощади, а він не дозволив залишити живим бодай когось із тридцяти п'яти тисяч, і що лив ромейську кров на численних боролищах поза Візантією, та не забудуть, не можуть забути, що зведення юридичних законів його епохи іменується Кодекс Юстиніана. Не професорів права Феофіла, Дорофея, Стефана, Фалалея, які немало потрудилися над ним, складаючи та коментуючи Дігести, а таки Юстиніана. Бо той виняткової ваги і значимості пам'ятник юридичної мислі створений таки при ньому і дякуючи йому.
Податі, пролита на боролищах кров… А ви ж як думали? Обводи Візантійської імперії он які, їх до сього часу не спромоглися облічити. Хто дбатиме про них, крім імператора, і хто зупинить варварів, що заряться та й заряться на багатства імперії? Ви? Ба ні, імператор. Тож і дайте імператорові, щоб мав ким заступити варварам путь у землі імперії, щоб мав за що звести фортеці, через які не могли б пройти ті ж варвари, щоб дбав про спасіння душ ваших зрештою.
Скажете, не дбав про все те? А чиїми клопотами і солідами відновлено сотні старих, збудовано нові фортеці на обводах, споруджено городи, церкви та монастирі по всій імперії і серед них окрасу православ'я — храм святої Софії в Константинополі? Чи хтось колись спромігся звести таке диво, чи доклав стільки зусиль, аби процвітало християнство, аби церква і імперія стали єдиним цілим? Усе то мої турботи і моя гордість. Чули, моя і нічия інша! Скільки стоятиме храм святої Софії, як і споруджений для гнаних і голодних дім Сампсона, стільки й пам'ятатимуть Юстиніана. Так, я не шкодував на все це вашого поту, як і вас. А хіба я сам мало пролив його? Може, чревоугодничав, володіючи такою імперією, може, дозволив собі бодай раз побути на дозвіллі, по-людськи виспатись? Не було того, ви це знаєте, як знаєте й те, що я нікого не відштовхував від себе, був доступний для всіх і щедрий з усіма, коли йшлося про творення імперії, а не про руйнацію її. Хто, крім Юстиніана, дбав так про ратну спроможність ромеїв, про розвиток ремесла, торгівлі? Хіба не моїми зусиллями добута золота жила візантійської економіки — шовк-сирець? Хіба той найбільший за всі віки здобуток мало дав вам? Таке не забувають, вельможні і невельможні крикуни, як не забуде люд візантійський і того, скільки сили й розуму доклав імператор Юстиніан, аби здійснити давно сподівані законодавчі реформи, обмежити владу сенату і сенаторів, заборонити крупним землевласникам мати свої в'язниці, творити суд над підлеглими, аби подолати згубне для імперії запустіння земель у провінціях.
Звичайно, знайдуться й такі, що нарікатимуть. Якже, ввів таможні мита для тих, що привозять і продають у його гаванях товари, стягує високі проценти з боржників, зберіг рабство і ні на йоту не полегшив долю рабів, ввів примусову скупку хліба, підвищив старі і вигадав нові податки, серед них такий навіть, як податок на повітря — аерикон[43], був жорстокий як із знаттю, так і з охлосом, не брезгував доносами таємних послухів, карав по їхньому доносу всіх, навіть тих, що творили з ним імперію й були свого часу улюбленцями. А хіба влада не є насиллям, може, найбільшим і найжорстокішим? Хіба такою імперією, як Візантія, можна управляти без таємних послухів, вивідувачів, донощиків? Усім подобається те, що здолав силою меча свого варварів і повернув у лоно імперії Північну Африку, Італію, відновив, по суті, славнозвісну Римську імперію в її історичних обводах. А хіба усе те можна було зробити без належних витрат? Хіба державний фіск — бездонна бочка, з якої можна черпати та й черпати соліди? Он скільки йде їх на велич і славу Візантійської імперії, — ту саму велич, яка всім веселить серце і плодить гординю. А за які небесні дарственниці[44] можна творити її? За які?! Може, повернеться в когось язик сказати, що всі оті податі-здирства імператор впроваджує заради себе, свого благополуччя?