Найперше, про що подбав із тими тисячами, що були при ньому, аби ромеї не обійшли їх і не вдарили в спину. То вагома запорука безпеки, над усі заповіді — заповідь. А все ж твердості духу не почував у собі: гримав на воїв, що поверталися, не розшукавши котрогось із кметів, гримав і на кметів, коли з'являлися перед його очі не тоді, коли хотів би бачити.
— Ви чого йшли сюди? — допитувався, забуваючи, що сам дозволив свого часу промишляти в околіях й підбирати все, що негаразд чи без догляду лежить там. — Гадаєте, ромеї до самого Константинополя тікатимуть, зачувши ваше ім'я? Ставайте там, — показував, — і робіть усе, що належить робити воям, коли доходить до січі.
З десяти тисяч комонників, що йшли з ним через Дунай, при Заверганові було менше половини. І це не могло не бентежити привідцю кутригурів.
— Бевзі! Байберечники! — нарікав на тих, що все ще гасали невідомо де. — Ба, як голосно кричали на радах: «Люд знемагає в нестатках! Не задля себе, задля люду кутригурського маємо йти і добувати землю, що стала б годувальницею не на літа — на віки». А прийшли на таку землю — й забули про люд, жіночий байберек[49] затуманив мізки!
Єдине, що тішило, — його таки почитали в раті. І нишкли, коли гримав, і в поміч старалися стати, коли виділи: в ній є потреба. Хан має тяму, та яко привідця он який небувалий і нетвердий у собі.
Бачили, ромеї теж збирають силу й ставлять її так, аби при нападі було кому захищатися, у наступі напирати не лише чоловими, а й тими, що на крилах, когортами. Тому й не могли почувати себе спокійними, а неспокій гнав ближче до ромейського табору, змушував приглядатися, що робиться в таборі. В тих розглядинах натрапив котрийсь на спокусливу щілину в лавах супостата й загадався, ставши перед ханом: зумисне залишили її імператорські стратиги[50] яко спокусу, чи таки не бачать, яка їй спокуса?
Заверган приглядався до неї з узвишшя чи з огира, сходив у доли — і знову приглядався.
— Покличте сюди кавхана, — повелів тим, що були найближче.
Сам до пуття не розумів, чому кличе саме Коврата. Одначе коли він над'їхав і став перед ханом, не міг не потішити себе певністю: лише Коврат і спроможний здійснити те, що намислив, якщо його взагалі можна здійснити.
— Бачиш той густо порослий деревом виярок?
— Бачу.
— Ромеї, з усього видно, не осідлали його. Приглянься за дня і вивідай, чи так це, або іншу щілину знайди в їхньому таборі. Вночі маєш проникнути тією щілиною, затаїтися за спиною когорт і вивідати, що діється в таборі, яку силу мають стратиги, чи надходить їм поміч, куди простують ті, що надходять. Коли це знатимемо, знатимемо й усе інше: де ждати ромейського нападу, куди вдарити, коли зважимося вдарити першими.
Коврат одразу ж, як здалося ханові, не вагаючись, погодився вволити волю привідці. І та його ладність неабияк потішила Завергана. Радів кожній сотні, що відшукалась-таки й прибувала чи обіцяла прибути слідом за гінцем, і все пильнував та повелівав, аби пильнували й інші. «Ромеї, — казав, — вправно володіють мечем, та ще вправніше підступністю. Стережіться її».
Кметі не гайнували часу, зміцнювали табір, ставили, де треба було, сторожу. Проте не вдавалися до хана і не радилися з ханом. Усе, що робили, робили на власний розсуд.
«Не біда, — втішав себе, одходячи до сну, — аби робилося так, як треба».
Пізно заснув, тому й не певен, що спав. Здавалось, тільки-но забувся, уже й розбудили.
— Хане — сказали утаємнично, — кметь Коврат воліє бачити тебе.
Схопився рвійно й, здавалося, змахнув із себе тією рвійністю дрімоту.
— Кличте.
Була ще ніч, і те, що Коврат зважився будити серед ночі казало все: він недаремно ходив до ромеїв.
А проте повідане перевершило всякі сподіванки.
— Хане, — сказав неголосно, однак піднесено й твердо, — є можливість заволодіти ромейським табором і без надмірної крові.
— Такий малочисельний він?
— Ні. Числом їх немало. Може, не стільки, скільки нас, одначе немало. Інше нагледів я, будучи в ромеїв: знаю, де привідці табору, як підійти до них і вдарити зненацька. А візьмемо привідців, візьмемо і весь табір.
50
Стратиг — командир окремої частини, пізніше — правитель військово-адміністративної округи.