Акад. В. Ф. Наталі пише: «Надзвичайно складна поведінка характеризує робочих бджіл, у зв'язку з цим головний мозок бджіл і особливо грибовидні тіла мозку розвинуті в них сильніше, ніж у маток і тим більше у трутнів».
Нижня частина мозку складається з двох нюхових часток, від яких відходять нерви до вусиків — органів нюху. По боках головного мозку розміщені зорові частки і складні очі. Черевний нервовий ланцюжок є продовженням головного мозку і складається з двох нервових вузлів, які зрослися. Від нервових вузлів відходять нерви, які пронизують усе тіло бджоли по черевній її частині. Завдяки наявності нервових вузлів у всіх ділянках тіла бджоли погодженість роботи всіх її органів і м'язів не зосереджена тільки в самому головному мозку. Якщо, наприклад, позбавити бджолу голови, вона буде рухатися і відповідати на подразнення, а витягнуте жало з жалким апаратом буде жалити. Симпатична нервова система починається лобним вузлом, що лежить біля головного мозку і складається з невеликого числа нервових вузликів. Від неї відходять нерви до органів травлення, кровообігу, дихання.
У бджоли п'ятеро очей: двоє складних і троє простих. Існує припущення, що з допомогою простих очей бджола здатна розрізняти предмети на близькій відстані (1—2 см) і орієнтується при роботі у вулику, на квітках. Складними очима бджола розрізняє предмети, що перебувають на далекій відстані. Є також припущення, що прості очі становлять органи, які сприяють досконалішому виконанню функції складних очей. Поверхня складного ока бджоли-трудівниці складається майже з 5000 (бджолиної матки — близько 5000, трутня — понад 8000) фасеток шестикутної форми, від яких відходять вглиб трубочки, що звужуються і закінчуються нервовими розгалуженнями. Кожна фасетка сприймає зображення не всього предмета в цілому, а тільки окремої його частини. Кілька тисяч окремих частин предмета в мозку бджоли зливаються і виходить зображення предмета в цілому. Такий зір називається мозаїчним. У дослідах встановлено, що бджоли розрізняють синій, жовтий і білий кольори. Червоний вони зовсім не сприймають, а зелений плутають з жовтим і синім. У бджоли-трудівниці складні очі розміщені по боках голови, а прості — на тім'ї.
Органи нюху в бджоли знаходяться у вусиках. Поверхня її усіяна величезною кількістю (близько 500 000) нюхових пор. В кожній із них є нервові закінчення. Між нюховими порами розміщені дотикові волосинки. Вусики, таким чином, є одночасно органами нюху і дотику.
Органи смаку у бджоли розміщені біля рота у вигляді хітинових смакових паличок, до яких підходять нерви. Рідкий корм викликає подразнення нервових закінчень паличок. Завдяки такій будові органів смаку, найбільш розвинутих у бджіл-трудівниць, вони є дуже тонкими дегустаторами. Наприклад, 4% цукровий сироп не викликає в них відчуття «солодкості» і вони його не вживають, вважаючи за краще голодувати; вони не хотять також смоктати нудотно-солодкий з металевим присмаком розчин сахарину. Проте вони охоче роблять мед з сиропу з хініном.
У бджіл-трудівниць добре розвинуте «почуття часу». Вони прилітають до квітучих рослин лише в той час, коли можуть одержати нектар або пилок.
Наявність органів слуху (анатомічно) у бджіл ще не встановлено. Проте, як показують спостереження пасічників-практиків, бджоли добре сприймають звуки, особливо дзвін металу.
Багатьох дослідників і натуралістів цікавило питання, яким чином бджоли розуміються між собою. Деякі вчені вважали, що вони «розмовляють», видаючи різні звуки. У 1788 р. Ернст Спітцнер звернув увагу на те, що бджоли-трудівниці, повертаючись у вулик з ношею нектару або пилку, роблять певні рухи, названі багато років після цього «танцями» бджіл. Професор зоології Карл Фріш, що вивчав протягом багатьох років поведінку бджіл, у книзі «З життя бджіл» розповідає про свої спостереження і досліди. Він установив, що бджоли-розвідниці повідомляють своїх сестер по вулику про знахідку багатого взятку нектару або квіткового пилку своєрідними танцями. «Коловий» танець є сповіщенням про багате джерело нектару, а «виляючий» танець — про джерело квіткового пилку.
У 1946 р. проф. Фріш у спеціальній статті про значення танців бджіл уточнив зроблене ним відкриття. Новими дуже цікавими дослідами йому вдалося встановити, що бджоли-розвідниці своїми танцями сповіщають бджіл вулика не про якість знайденого ними взятку (нектару або пилку), як він думав раніше, а про відстань від місця знаходження здобичі до вулика. Згідно з новими спостереженнями, бджоли-розвідниці, які виконують «коловий» танець, сповіщають своїх сестер про те, що джерело нектару або квіткового пилку перебуває поблизу, не далі ніж за 25 м від вулика. Коли бджоли-розвідниці, повернувшись у вулик, виконують «виляючий» танець, то бджоли-трудівниці готуються до далекого польоту за нектаром або квітковим пилком.
Таким чином, зовсім недавно вдалося розшифрувати ще одну таємницю природи — відкрити «мову» бджіл, їх сигналізацію у вигляді своєрідних танців. Проте, крім цієї «танцювальної» сигналізації, бджоли користуються також сигналізацією запахом — продуктом діяльності насонових залоз. Ці залози були відкриті видатним дослідником медоносної бджоли, російським вченим Н. В. Насоновим і описані ним у 1883 р. у статті «О строєний кожних желез пчел». Шкірні залози бджоли-трудівниці (що мають форму валика), яким присвоєно ім'я Н. В. Насонова, називаються також «пахучими», бо виділюваний ними секрет має специфічний лимонний запах, що нагадує запах медоносної рослини — меліси.
Деякі дослідники (А. Рут, К. Фріш та ін.), які вивчали життя й поведінку бджіл, вважають, що кожній бджолиній сім'ї властивий свій, специфічний, вуликовий, «фамільний» запах. Завдяки цьому вуликовому запахові не всяка бджола ризикує увійти в чужий бджолиний дім — вулик, що й захищає вулик від грабунку медових запасів і руйнування бджолами-злодійками. Рут вважає, що бджоли користуються своїм дивним нюхом, щоб відрізнити своїх бджіл від чужих, подібно до того, як собака тонким чуттям пізнає свого хазяїна. Щоденні спостереження на пасіці показують, що бджолина сторожа, яка пильно охороняє вхід у вулик, безперечно користується нюхом для пропуску своїх бджіл у бджолине місто, і «запах сім'ї» є для неї найкращим паролем. Запах для бджіл служить і компасом, яким вони користуються в своїх польотах за нектаром і Пилком квітів та для безпомилкового повернення додому. Проте наші досліди до деякої міри заперечують цю загальноприйняту думку про винятково тонкий і розвинутий нюх у бджіл: досить на кілька сантиметрів пересунути вулик, і прилітаючі бджоли вже не попадуть у нього, а довго будуть «висіти» на стінці вулика, відповідно до того місця, де раніше був льоток (вхід у вулик).
Тепер не тільки апідологові[7], а й кожному пасічникові-практикові відомо, що ароматизована підкормка є для бджіл чудовою путівкою, спрямуванням на ту чи іншу медоносну рослину.
У колгоспно-радгоспних пасіках широко застосовується «дресирування» бджіл на певні медоносні рослини, тобто вироблення в них умовного рефлексу з допомогою надушеного сиропу. В старовину наші предки суто емпірично, щоб спрямувати бджіл на квітучу липу, на ніч або рано-вранці частували їх липовим медом, а коли зацвітала гречка — гречаним медом.
Цей, на перший погляд простий спосіб має в бджільництві винятково важливе значення для сільського господарства, бо одна дресирована ароматичною підкормкою бджолина сім'я у своїй запилювальній роботі може замінити 10 таких же бджолиних сімей, не дресированих на відповідний запах. У зв'язку з цим стає незрозумілим, чому бджоли, які відчувають запах квітів на відстані 2—3 км, на відстані кількох сантиметрів не можуть за запахом знайти вхід у власний вулик. У цьому відношенні не можна не погодитися з думкою видатного натураліста А. Е. Брема, висловленою понад півсторіччя тому: «Досі ми ще не можемо з певністю твердити, що гідний подиву організм суспільної будови бджіл нам цілком зрозумілий; досі ще справжні пасічники, тобто особи, які виховують бджіл не тільки для того, щоб одержати мед і віск, а також для вивчення нравів і робіт цих симпатичних комах, знаходять багато цікавого і нового в житті бджіл».
7
Апідолог (від латинських слів apis — бджола і logos — вчення) — людина, яка вивчає життя і звички бджіл.