Помітивши це, король мовив:
— О ні, люба моя, — і зі сміхом підняв її руки над головою. Він тримав їх там однією своєю рукою. Тепер його чуттєвий рот торкнувся її принадних, але жорстких губ. Його наполегливий язик розсунув спершу ці губи, а потім і зуби, майстерно рухаючись усередину. Вона схлипнула й знову затремтіла. Кат була близька до того, щоб піддатися йому, адже він порушив її захист. Її прегарне тіло, звикле до постійних любощів, просто не навчене було опиратися задоволенню. Король пришвидшив свої рухи.
— Піддайся мені, кохана! — прошепотів він наполегливо.
— Нізащо, — але голос її тремтів.
— Що зроблено — те зроблено, люба моя. Скорися й дістань від мене задоволення, як я дістаю його від тебе.
Вона не відповідала йому, але Джеймс відчував, як Кат стримується, щоб не рухати стегнами. І тут він збагнув, що має зробити. Відпускаючи її руки, він сказав:
— Обійми мене, люба моя, — і заглянув у її листяно-зелені очі. Вони блищали від сліз. — Кат, якби Патрик увійшов зараз у цю кімнату й побачив, як я входжу в тебе, він не зупинився б, щоб поцікавитися, опираєшся ти мені чи насолоджуєшся мною. Не намагайся більше відбиватися від мене, люба моя. Твоє чудовне тіло жадає мене! Ніщо не може змінити того, що я вже володію тобою! Скорися!
Вона й далі нічого не казала йому, але її очі заплющились, і гарячі сльози тихо котилися по обличчю. Потім її руки стиснулися навколо нього, і її стегна вигнулися назустріч його поштовхам. Переможець Джеймс Стюарт розчинився в її неперевершеній поразці.
Після того, спираючись на лікоть, король дивився на неї зверху вниз, але Кат заплющилася, уникаючи його погляду.
— Такою я тебе завжди й уявляв, — промовив він до неї тихим голосом. — Припухлі від утоми повіки, мокрі вії, опущені на щоки, ослабле від любощів тіло, а на губах синці від моїх поцілунків. — Він нахилився й стиснув губами соски на її персах.
Очі Кат рвучко розплющилися.
— Я не прощу тобі цього, Джеймі Стюарт!
Він чарівно всміхнувся їй.
— Та годі тобі, авжеж, простиш, моя солодка, любове моя. Авжеж, простиш! — І, поклавши її на згин своєї руки, почав пестити м’які груди. Вона силкувалася випручатися.
— Будь ласка, сер! Ти вже насолодився мною, вертайся тепер до свого ліжка!
— Кат, солоденька моя. — У його голосі пролунало щире здивування. — Не могла ж ти подумати, що я хотів лише раз спробувати тебе? Ні, люба моя! У нас іще вся ніч попереду.
— О ні, Джеймі! Будь ласка, ні! — Вона почала відбиватися від нього.
Король швидко схопив її й проказав із жалем:
— Кохана моя, я сподівався, ти отямишся тепер, коли нашу першу сутичку залагоджено. Патрикові буде цілком байдужісінько, узяв я тебе один чи десять разів. Того, що я побував у тобі, буде вже досить. Я знаю, люба моя, що ти не розпусниця, але ти не можеш заперечувати, що твоє тіло відповідає моєму. Чому ж ти й далі вперто відбиваєшся від мене? Я ласкавий до тебе й знаю, що я вправний коханець. Чом же ти й далі опираєшся?
— О Джеймі, — сказала вона ніжно. — Схоже, ти й справді не розумієш. Я зроду не зналася з жодним чоловіком, окрім Патрика. Перш ніж ми побралися, я опиралася йому, але кохала його. Звичайно, моє тіло відповідає на твоє. Він навчив його відповідати. Але тепер ти прийшов і вимагаєш від мене droit du seigneur[2]. У ліжку мій розум і тіло завжди зливалися в одне ціле, бо я лягала в нього з чоловіком, якого кохала й кохаю. Але я, ваша високосте, не кохаю вас. Я просто не можу вам не опиратися.
— Тобі дуже пощастило, моя гарненька кузино, — сказав Джеймс Стюарт. — Я зроду не кохав нікого. Навіть не знаю, що це насправді означає. Ті, хто мене зростив, лише годували, одягали, виховували й навчали мене. Я не пригадую з дитинства добрих слів чи ніжності. Єдина, хто була лагідна до мене, — моя старенька нянька.
— Тоді я щиро тобі співчуваю, Джеймі, бо, тільки насправді полюбивши когось, починаєш відчувати всю глибину життя. Твоя біда в тому, що ти ніколи не мав нікого свого. Коли юна королева приїде додому, до Шотландії, вона буде лише твоєю. І коли з'являться діти… Та що казати, Джеймі! Ти незчуєшся, як у тебе буде своя власна велика родина, яку ти любитимеш і яка любитиме тебе.
— Дякую тобі, Кат. Ти даруєш мені надію. — Король усміхнувся до неї. — Твоє місце насправді при дворі, люба моя. Ти знаєш, що сказати своєму королю. Я нетерпляче сподіваюся приїзду моєї королеви, але зараз… — Він ніжно штовхнув Кат назад на подушки і, дотягнувшись до її рота, поцілував її з відточеною майстерністю. Її першим бажанням було випручуватися з його пазурів. Але раптово вона збагнула, що король має рацію. Якби Патрик з'явився зараз удома, опиралася б вона чи сама б віддалася, його реакція була б однакова. Він розлютився 6 на неї!