Маліна виходить з кімнати, іде до себе й повертається з пачкою сірників. Свічка в підсвічнику догоріла. Я забула купити нові свічки. Маліна має бути вдоволеним. Я могла б ще раз запитати у нього пояснення, що відбувається, і як відбувається, хоча напругу й ворожість я відчуваю чимраз виразніше.
| Я: | Щось, напевно, пішло хибним шляхом уже в приматів або, щонайпізніше, у гомінідів. Чоловік, жінка… дивні слова, дивна омана! Хто з нас обох складе іспит на summa cum laude? Я — це була моя помилка. Чи може, Я і є тим предметом? |
| Маліна: | Ні. |
| Я: | Однак воно є тут і сьогодні? |
| Маліна: | Так. |
| Я: | Воно має історію? |
| Маліна: | Уже ні. |
| Я: | Ти можеш до нього торкнутися? |
| Маліна: | Ні, ніколи. |
| Я: | Але ти мусиш мене зберегти! |
| Маліна: | Чи мушу? Як ти хочеш, щоб я з тобою поводився? |
| Я: | (con fuoco) Я тебе ненавиджу. |
| Маліна: | Ти говориш до мене, ти щось сказала? |
| Я: | (forte) Пане фон Маліно, Ваша милість, маґніфіценціє! (crescendo) Ваша достойність і всемогутність, я ненавиджу Вас! (fortissimo) Гаразд, обміняй мене, обміняймося, Ваша честь! (tutto il clavicembalo) Я ненавиджу тебе! (perdento le forze, dolente) Прошу, збережи мене все-таки. Я до тебе ніколи не мала ненависті. |
| Маліна: | Я не вірю ані єдиному твоєму слову, вірю лише всім словам твоїм разом. |
| Я: | (dolente) Не залишай мене! (cantabile assai) Ти не можеш мене лишити! (senza pedale) Я хотіла розповісти, але не буду цього робити. (mesto) Лише ти не даєш мені пригадати. (tempo giusto) Візьми собі ці історії, з яких зроблена велика історія. Забери їх усі у мене.. |
Я прибрала усе зі столу, однак залишилося ще багато привести до ладу. Більше не прийдуть листи, телеграми й поштівки з гарними краєвидами. Окрім того, найближчим часом Іван не виїжджатиме з Відня. Однак також пізніше, і набагато пізніше — нічого більше не прийде. Я шукаю особливого місця, якоїсь схованки, ходжу з невеликим пакунком в руках туди й сюди по квартирі. У секретері мала б бути шухляда, яку потім ніколи не вдасться вийняти, якої ніхто не відчинить. Або я могла б підняти стамескою паркетину з підлоги, заховати туди листи, покласти дощинку на місце й опечатати, поки я ще розпоряджаюсь у цьому домі. Маліна читає книжку, мабуть, саме Фразу «Даремно вдавати байдужість при спогляданні таких досліджень, предмет яких не може бути байдужим людській природі.» Час від часу він роздратовано підводить погляд, так, ніби не знає, що я ходжу туди й сюди по квартирі з невеликим пакунком листів і шукаю для нього сховку.
Я вклякаю, внизу, на підлозі, однак це не напрямок ані Мекки ані Єрусалиму, куди я схиляюсь в поклоні. Не схиляюся більше ні перед чим, мені лиш потрібно витягнути із секретера нижню шухляду, яка застрягла, а відчинити її дуже тяжко. Щоб Маліна не помітив, яке я місце обрала, не маю зробити жодного шуму, однак шпагат раптом розв’язується, листи перемішуються, я незграбно зв’язую їх знову докупи, просовую у шпарину шухляди, однак відразу ж витягую знову, з переляку, що вони можуть назавжди зникнути. Я забула щось написати на упаковці, на випадок, якщо б хтось все-таки віднайшов зненацька оці листи, хтось чужий, коли закінчиться аукціон, на якому виставлять мій секретер. Ці кілька слів мають бути дуже значущими. Тому ще всього кілька слів: Це єдині листи… ці листи — єдині листи… листи, які я отримала… Мої єдині листи![396]
396
Це єдині листи… ці листи — єдині листи… листи, які я отримала… Мої єдині листи! — Як свідчить літературознавець Крістіне Кошель, подруга Інґеборґ Бахман, після трагічної смерті письменниці у замкненій шухляді її секретера було знайдено зв’язку листів від Пауля Целана. Листи, які поети написали одне одному, зберігаються в рукописних фондах: архів Інґеборґ Бахман — у Віденській національній бібліотеці, архів Пауля Целана — в Німецькому літературному архіві в м. Марбах. За бажанням родин поетів, вони стануть доступними лише після виповнення 100-річчя від дня їхнього народження.