Християнська вiра вчить, що людське щастя виходить із єдиного, невичерпного животворчого джерела. Цим джерелом є ЛЮБОВ. Поняття «любов» тягнеться золотою, неперервною ниткою через усю «Євангелiю». Любити — i то чинно — все Боже, піднесене, високе, гарне, чесне, все, що пнеться до неба, до праджерела любовi i життя, до Бога. Христос учив не робити людям того, чого не хочеш, щоб вони робили тобi. I християни, хоч i дуже поволi, проте почали розумiти потребу корегувати з власної волi свою поведiнку супроти iнших людей. Так зародився самострим, самодисциплiна. Людина росла духовно, культурно. Ставала на шлях раю на землi. Та у XX ст. виявилося, що людина тим шляхом ще не йде. Це сторiччя показало, що цивiлiзована людина навчилася керувати величезними силами природи, але не навчилася ще керувати найменшою силою — людською природою. Цивiлiзована нацiя, що видала великих фiлософiв, письменникiв, композиторiв, як лишень держава дозволила, кинулася жорстоко катувати, вбивати мiльйони безборонних дiтей, жiнок, дiдiв. Величезний вибух нiмецької звiрячостi показав, що понад 1.000 рокiв Християнства в Нiмеччинi не зробило нiмцiв християнами.
Звiрячiсть виявили не лише нiмцi, але й увесь цивiлiзований свiт. Наприклад, вiн БАЙДУЖЕ придивлявся 1933 року як Московщина вигублювала голодомором МIЛЬЙОНИ українцiв. А тепер не лише байдуже придивляється, але й сам допомагає Московщинi вигублювати ще бiльше мiльйонiв людей. Це звироднiння всього цивiлiзованого свiту є найбiльшою перемогою свiтової мафiї.
Мафiознi перемоги бачать вже багато людей, але вони зникаюча меншiсть у байдужому суспiльствi. А все, що треба аби зло перемогло — це щоб чеснi люди були байдужими до зла — сказав Е. Бурке. Так! Найголовнiша причина мафiозних перемог — це байдужiсть суспiльства до мафiозної дiяльностi. Збудити суспiльство зможе хiба атомна вiйна, i вона стане початком духовного вiдродження людства, отже, i смертi мафiї. Так, пхаючи людство до атомної вiйни щоб захопити свiтову владу, мафiя стає Франкенштейном, тобто потворою, яка сама себе пожирає.
За Першої свiтової вiйни кличем США було: «Демократiя в усьому свiтi». За другої — «Воля в усьому свiтi». Воєнною метою США було: змiцнити всюди у свiтi демократичний лад по 1-iй вiйнi i забезпечити волю всюди по 2-iй вiйнi.
У своїй промовi до Парламенту США президент Ф. Рузвельт сказав: «Зовнiшнi буревiї загрожують зруйнувати три — незамiннi кожному американцевi — американськi установи, а саме: набоженство, демократичний лад i мiжнародну доброзичливiсть». А 15.12.1941 р. вiн проголосив через радiо всьому свiтовi, що американцi, пiднiсши зброю на захист волi, вже не покладуть її аж поки воля не запанує в усьому свiтi. Такi були офiцiйнi обiцянки президента найдемократичнiшої, наймогутнiшої держави у свiтi — США.
Славний французький державний муж Ш. Талейранд (1754–1838) казав: «Мова дана дипломатам задля того, щоби вони могли сховати свої справжнi думки». — Чи було метою 2-ої свiтової вiйни допустити Московщину аж на Ельбу? Чи зробити московським мiстом Кенiнґсберґ, що його заснували нiмцi 700 рокiв тому? Чи вигнати 10 мiльйонiв людей з їхньої прапрадiдівської землi у свiт за очi? Чи було метою передати Московщинi ключi вiд Схiдної Європи i Схiдної Азiї? Чи вiддавати 800 мiльйонiв люду в комунiстичну (фактично московську) неволю? Чи було метою 2-ої вiйни обернути десяток європейських держав у московськi колонiї? Чи подiлити на двi ворогуючi половини другий десяток народiв? Чи було метою 2-ої вiйни закласти основи 3-ої свiтової вiйни, атомної, що може знищити нашу планету?
А все це i багато ще подiбного — вже довершенi факти.
Хто ж їх довершив?
Примха iсторичної долi поставила 1939 року США на провiдника всього свiту. Коли скiнчилася вiйна, вiйськова, технiчна, господарча могутнiсть США була така величезна, що посол США В. Булiт мав твердi пiдстави сказати: «Року 1945 США мали таку величезну силу, що легко могли накинути свою волю всьому свiтовi». I справдi, тодi нiхто, крiм США, не мав атомної бомби, нiхто не знав таємницi її виготовлення. Вiйськова, економiчна i полiтична сила Нiмеччини та Японiї були тодi знищенi геть. Виснажене вiйною все життя Великобританiї залежало тодi вiд ласки чи неласки США, i то в такiй мiрi, що У. Черчiлль змушений був поступатися Рузвельтовим вимогам, навiть i тодi, коли бачив їхню шкiдливiсть для Великобританiї. Тодi iснування СРСР висiло на волоску. В СРСР руїна промисловостi та рiльництва була ще пiвбiди, москвини могли її направити, грабуючи новозагарбанi землi. Вiйна принесла Московщинi значно небезпечнiшi iмперiї наслiдки, бо та вiйна знищила вiру заляканих громадян СРСР у непохитнiсть та непереможнiсть «саветской властi». Страх, що паралiзував роками думку i чин рабiв СРСР, — дуже змалiв. Люди почали випростовувати свої хребти. Безробiтнi, голоднi, невiдшкодованi, озлобленi вiйськовi iнвалiди почали вiдкрито критикувати «савєтскую власть», навiть погрожувати їй. Московська iмперська влада примушена була дещо попустити вiжки («вiдлига»). А по всiй Українi були ще розкиданi отi дрiжджi, що роблять «вино революцiї» — клiтини ОУН. У захiднiй частинi її ще iснувала добре наладнана вiйськова i полiтична українська сила — УПА та ОУН.[2]
За таких обставин США не потребували завоювати Московщину, щоби накинути їй свою волю. Вистачало би лише прилякнути, що скинуть атомну бомбу на Москву, Ленiнград, Урал та iншi осередки вiйськової та полiтичної сили Московщини.
США мали повну можливiсть улаштувати Схiдну Європу i всю Азiю так, як лише самi забажали би. А як «улаштувати» — знаємо. Виникають запитання: 1) Чи вони хотiли так «уладнати»? 2) А якщо нi, то хто ж так уладнав?
На перший запит вiдповiдають самi американцi. Посол США в Москвi телеграфував до Вашинґтона ще 1936 року: «Ми не смiємо анi на хвилину пiддаватися оманi нiби можна встановити направду приятельськi стосунки iз савєтським урядом, чи з комунiстичною партiєю, бо ж мета обидвох — запровадити комунiзм у всьому свiтi».
Англiйський банкiр, що добре знав свiтовi справи, Вiктор Стасун сказав ще 1940 року: «Незадовго ми побачимо Московщину найгiршим ворогом Великобританiї. Й усунення А. Гiтлера не зменшить московської ворожостi до нас».
Славний американський дiяч о. Ч. Кофлiн писав: «Нiхто не простить А. Гiтлеровi його злочинiв, убивств, анi його союзу з Й. Сталiним. Але коли буде знищений гiтлеризм, тодi комунiзм оволодiє Нiмеччиною i посунеться пiд Париж та Лондон».
Колишнiй президент США Герберт Гувер тиждень пiсля нападу Нiмеччини на СРСР сказав: «Казати, що у спiлцi зi Й. Сталiним ми забезпечимо волю у свiтi — це глум та кпини з волi; це — заперечення волi».
Член Парламенту США Роберт Тафт казав 29.07.1941 р. по радiо: «Чи ж можна повiрити, що Московщина воює за демократичнi iдеї? А наш президент щойно проголосив, що США дадуть для СРСР всю допомогу, що лише зможуть. Чи задля того аби поширити чотири волi в усьому свiтi треба давати комунiстичнiй Московщинi гармати, лiтаки, танки? Та жодна держава не спричинилася до цiєї вiйни бiльше, як власне Московщина. Не було би угоди помiж Московщиною та Німеччиною — не було би нападу на Польщу. Отже, Московщина є такий самий нападник, як i Нiмеччина. А США має в iм’я демократiї зробити союз iз найжорстокішими деспотами у свiтi. Перемога комунiзму у свiтi буде далеко небезпечнiша для США, нiж перемога нацизму, бо нацизм не має найменших шансiв поширитися в США, а натомiсть комунiзм вже має чималi осяги в США, бо вiн виступає в демократичнiй личинi».
Сенатор Г. Джексон кричав у сенатi: «О, Боже! Чи ми, американцi, падали колись так низько, щоб вибирати помiж двома катами? Та ж Й. Сталiн був союзником А. Гiтлера! А тепер ми самi постачаємо Сталiновi зброю, яку вiн вжиє колись проти нас».
Гурт патрiотiв зi США оприлюднив 5.08.1941 р. таку вiдозву до суспiльства Пiвнiчної Америки: «Американський народ мусить твердо вимагати вiд парламенту та сенату припинити теперiшнє втягання США у вiйну. Так звана «позичка-винайом» переходить встановленi законом межi. Вже наш флот чинно виступив у вiйнi; вже наше вiйсько обсадило вiйськовi бази поза Америкою. Вже СРСР одержав вiд нашого президента обiцянку допомоги вiйськовим спорядженням, хоч Парламент та Сенат не давали йому уповноваження на це. Вже є iншi, виразно воєннi, кроки нашого уряду. Ця вiйна не є свiтовим зударом деспотiї з волею. Отже, з огляду на те, що ця вiйна є вiйною лише за панування деспотiв, наш народ не бажає брати в нiй участь. Мало хто з чесних людей вiрить, що Нiмеччина та Iталiя є тепер, чи можуть бути колись загрозою незалежностi будь-якої частини американського континенту, якщо ми належно дбатимемо про охороннi заходи. Воля в Америцi не залежить вiд наслiдкiв боротьби iнших держав за панування». Цю вiдозву пiдписали: колишнiй президент США Г. Гувер, пiдпрезидент Чарлз Дейвiс, колишній мiнiстр Гефорд Мек-Найдер, губернатор штату Iлiнойс Френк Ловден, колишнiй посол Генрi Флетчер, колишнiй посол Йошуа Кларк, ректор унiверситету Роберт Готчiнс, редактор «Вашинґтон Пост» Фелiкс Морлi, визначнi письменники Iрвiн Коб, Кларенс Вуланд, визначнi дiячi Олф Лендон, Джозеф Скатерґуд та iншi найвизначнiшi особи США.