Їх поселили в двох кімнатах. Дівчата й Каріанна Педерсен мали ночувати в більшій, а хлопці з учителем Скуґом — у меншій. Там було тіснувато, але, на щастя, ніхто з хлопців не взяв із собою гітари. І то неабияк тішило. Маркус зайшов до кімнати вслід за Сіґмундом і з гуркотом скинув рюкзака додолу. Здається, щось розбилося. Невже градусник? А що, як ртуть розповзлася по рюкзаку? Оце-то біда! Він поволі відкрив рюкзак, остерігаючись, аби ртуть не потрапила йому у вічі. Наскільки він знав, то небезпечна речовина і краще б вона ніде не розповзалася. Але розбився не градусник. Розбилася чашка, яку йому подарувала мама. Біла чашка, на якій вона написала червоними літерами МАРКУС. Тепер чашка розбилася натроє. На одному черепку була літера М, на другому — АРК, а на третьому — УС. Маркус із жалем обдивився черепки.
— Світ розвивається від ладу до безладу, — сумно сказав Сіґмунд. — Та, мабуть, її можна склеїти, — додав він, помітивши, як безпорадно глянув на нього Маркус.
— Нічого не вийде, — промимрив Маркус. — Це дуже стара чашка.
— Можеш узяти мою, — сказав Сіґмунд. — А я питиму з покришки від термоса.
— Їй майже стільки років, як і мені, — мовив Маркус. — Як ти гадаєш, що це за прикмета?
Дев’ятеро з десятьох людей або взяли б хлопця на глузи, або таки поцікавилися б, що саме він мав на думці, питаючи таке. Дев’ятеро з десяти, але не Сіґмунд. Він зрозумів, що Маркус сприйняв розбиту чашку за лиху прикмету: мовляв, йому теж судилося незабаром розбитися на черепки, як і тій чашці. Сіґмунд обвів черепки замисленим поглядом.
— Та, мабуть, ніяка це не прикмета, хоча ніколи ні в чому не можна бути впевненим. Усе-таки краще поберегтися.
— Отож і я так думаю, — похмуро відповів Маркус та й заходився розкручувати спального мішка.
Майже в усіх хлопців мішки були сучасні. Ще досить нові, але трохи потерті. То свідчило, що ними користувалися в поході не вперше. Маркусів мішок був хтозна-якої давності, але майже ніде не потертий. Монс спав у ньому двічі на місяць, ще бойскаутом, тридцять років тому. Мішок був тяжкий, сірий, з напівзіпсованою блискавкою-застібкою.
— У таких сплять лише мумії, — сказав Пер Еспен, якому на Різдво подарували синій спальний мішок фірми «Аюнґілак».
— І що ти, Пере Еспене, знаєш про мумії? — спитав Сіґмунд. — Крім того, що читав у «Дональді»?[4]
Пер Еспен не відповів. Він був другим після Маркуса найменшим хлопцем у класі й знав, перед ким не варто було лізти в пупа.
Облишивши блискавку-застібку в спокої, Маркус вирішив, що мішок правитиме йому за ковдру.
— Впоралися, хлопці? — спитав учитель Скуґ. — Маркусе, в тебе все гаразд?
— Так, напевно, гаразд, — відповів Маркус.
Риб’яча кістка йому в горлі таки не застряла, правда, він ту форель тільки скуштував. Відчуваючи нудоту більше, ніж голод, він длубався в рибі лише для того, щоб ніхто не помітив, що він не їв. Після вечері діти зібралися в холі, щоб отримати інструкції на завтра. Потім усі вони нашвидку заспівали гуртову пісню, а далі їм звеліли лягати спати.
— Завтра буде довгий день, — сказав учитель Скуґ. — Уже половина одинадцятої, і вам усім треба гарненько виспатися. Ми з Каріанною ще трохи посидимо та обміркуємо завтрашній план. Прийдемо десь за півгодини, тож глядіть, щоб усі вже спали.
Після того як учителі, відхилили одинадцять дитячих протестів, гучну пропозицію зіграти вікторину й стиха промовлене побажання пограти в покер із роздяганням, школярі сказали добраніч і пішли до своїх кімнат чистити зуби та вкладатися в спальні мішки. Каріанна Педерсен і учитель Скуґ замовили собі по склянці лимонаду та й посідали біля вікна, звідки видно було гору, яка завтра мала стати для них усіх великим випробуванням.
— Шерон Стоун, — прошепотів Віґґо. — У Шерон Стоун цицьки завбільшки з гори. Вона знімалася в «Плейбої».
— Мелані Ґріффіт звабливіша, — пробубнів Пер Еспен. — От якби мені її сюди під ковдру, еге ж, Рейдаре?
— Вона одружена з Доном Джонсоном, — відповів Рейдар. — Мені його під ковдрою не треба.
— Та ні, здається, вони розлучені, — промимрив Віґґо. — Мабуть, Мелані Ґріффіт виставлена, так би мовити, на розпродаж.
— Вони майже всі розлучені, — пробурчав Лейф Оґе. — Спершу одружуються, тоді кохаються, а потім розбігаються хто куди.
Батьки Лейфа Оґе щойно розлучилися, тож він вважав себе фахівцем із розлучень.
— Діана Мортенсен не така, — сказав Сіґмунд. — Вона ніколи не виходила заміж.
— Авжеж, — згодився Віґґе. — Діана Мортенсен страшенно перебірлива. Але, здається, вона жила з Майклом Дуґласом.
— Всі вони жили з Майклом Дуґласом, — зарозуміло сказав Рейдар.
— Усі, крім Мелані Ґріффіт, — заперечив Віґґо. — Бо вона живе з Доном Джонсоном. Якщо вони, звісно, не розлучилися, — про всяк випадок додав він.
— Пол Нюман ніколи не розлучався, — сказав Пер Еспен. — Він постійно одружений. І мама з татом також.
— Що ти маєш на увазі під тим постійно? — спитав Сіґмунд.
— Звісно ж, весь час.
— Від часів Великого Вибуху?
— Якого ще вибуху?
— Від першопочатків всесвіту?
— Цур тобі, пек! Я мав на увазі…
— Даю десять очок Шерон Стоун, — сказав Віґґо. — Дев’ять Діані Мортенсен і вісім…
І поки хлопці з 6-Б класу Рюд-школи дискутували, котра з неодружених, одружених і розлучених кінозірок Голлівуду найзвабливіша, Маркус пошепки спитав Сіґмунда:
— Хто така Діана Мортенсен?
— Хіба ти не знаєш?
— Ні, тільки нікому про це не кажи.
— Власне, Діана Мортенсен родом із Гортена,[5] але живе в Голлівуді. Вона грає в «Грошах та владі».
Так називалася безкінечна американська «мильна опера», яку щосереди показували по телевізії.
— Ти її не дивишся?
— Ні.
— Ну й правильно. Поганючий серіал, але він іде відразу після «Безмежного всесвіту». Я бачив кілька серій.
— Вона… вона вродлива?
— Так, як пава. Але, мабуть, її щось бентежить.
— Чого це?
— Хтозна. В неї якийсь сумний вигляд. Попри увесь той грим. Я ношу в своєму записнику її знімок.
— Навіщо?
— І сам не знаю, — байдужим тоном відповів Сіґмунд. — Так склалося.
— Можна подивитися?
— Авжеж, але нікому більше не показуй.
Сіґмунд дістав із записника згорнений у кілька разів аркуш паперу й подав його Маркусові, а той заліз під спальний мішок і ввімкнув ліхтарика, що лежав поруч.
Діана Мортенсен сиділа край басейну. Її шкіра була біла, як полотно, коси вибілені, а губи яскраво-червоні. Вона дивилася на Маркуса великими очима — такими ж блакитними, як і її бікіні. Було очевидно, що фотограф захопив її зненацька, коли вона сиділа до нього спиною, повернувши до камери лише обличчя, зіпершися на руки й напіврозтуливши рот. На вустах у неї блукала усмішка, одначе вираз обличчя був здивований і водночас трохи зляканий. Одна грудь була оголена. По другий бік басейну стояв кремезний парубійко в купальному костюмі. Він мав не вельми лагідний вигляд.