Десь пiд ту ж пору в Кошi УСС також органiзувався гурток стрiльцiв, якi вважали своєю головною метою детальний перегляд дотеперiшнього суспiльного життя українцiв у Австрiї та боротьбу за його змiну вiдповiдно до вимог iсторичного моменту[202]. Серед них тривали дискусiї про недолiки українського громадського життя в краї, сваволю рiзноманiтних урядових чинникiв, нехтування української справи австрiйською владою, звучала критика надто вже обережних дiй українських полiтикiв[203]. Гурток висунув гасла: «Не смiє бути нi одного iнтелiґентного, чесно думаючого українця, який не посвятив би всiх своїх сил для працi в хосен народу» i «У суспiльнiй працi не вiльно нiкому руководитися особистими iнтересами»[204]. Для реалiзацiї цих гасел серед членiв гуртка зароджується думка поширити свою органiзацiю по всьому краю[205]. З їх iнiцiативи вiдбулося багато нарад у Кошi, бiльших мiстах Галичини, зокрема у Львовi, а також у Вiднi. Вже незабаром гурток мав чимало прихильників як серед поважних українських громадян, так i серед студентської молодi. У числi його iнiцiаторiв були сотник Никифор Гiрняк та пiдхорунжий Федь Палащук. Згодом цiєю справою зацiкавився брат кошового — стрілець Юліан Гiрняк, який взяв iнiцiативу органiзацiї в свої руки, гуртуючи однодумцiв iз числа УСС та цивiльного населення. Влiтку 1917 р. вiн почав створювати власний друкований орган гуртка, який з осенi 1917 р. став називатися Комiтетом Народної Працi[206]. На початку 1918 р. такий орган побачив свiт у Львовi як тижневик «Будуччина». Напередодні його виходу Комітет Народної Праці видав відозву до українського громадянства, де вказувалося, що одною з найбільших хиб суспільного життя краю є брак незалежної думки та незалежного голосу вільної преси. Таке становище призвело до занепаду політичного життя серед українства, склалася ситуація, коли «малі інтереси вбивають великі народні задачі». Керівництво всіх національних інституцій зосередилося переважно в руках людей, які не дають ініціативній і діяльній молоді ширше себе виявити, а залежна від них преса не відображає тих настроїв, що панують в суспільстві. Тому, за словами Комітету, «Будуччина» покликана стати новим вогнищем вільної думки та конструктивної критики, а отже осередком напруженої праці у всіх сферах життя[207]. Однак виходила «Будуччина» недовго i з переїздом згодом стрiлецького леґiону у Надднiпрянщину припинила iснування. Очевидно, з тiєї ж причини не розвинув активнiшої дiяльностi i сам Комiтет Народної Працi.
Свiдченням зростання полiтичної активностi стрiлецтва була й таємна органiзацiя пiдстаршин, створена у технiчнiй сотнi УСС. Її iнiцiатором був хорунжий Василь Клим, який наголошував, що наближаються важливi подiї, за яких вона буде потрiбною. Члени органiзацiї на своїх засiданнях робили доповiдi з актуальних питань, збирали грошовi внески[208], очевидно, для потреб майбутньої акцiї. Таку роботу вели конспiративно, нiяких протоколiв та записiв не було, тому цiлком можливо, що подiбнi гуртки й органiзацiї виникали й в iнших пiдроздiлах леґiону УСС.
Антиавстрiйськi виступи Українських Січових Стрільців звучали i в їхнiх статтях та вiршах, де прямо йшлося про майбутню «безпощадну боротьбу» з iмперiєю[209]. Також у другiй половинi 1917 р. окремi стрiлецькi старшини спричинили гострi виступи українського студентства й емiграцiї у Вiднi проти австрофiльської полiтики Української Парламентарної Репрезентації[210] (можливо, що серед цих старшин були й члени згадуваного вже вiденського гуртка). Очевидно, що саме про цi виступи йдеться в працi Костя Левицького, де вiн згадує про заяви та резолюцiї української молодi та вiденських українцiв, прийнятi на рiзноманiтних зборах. У цих документах, датованих 3, 7, 19 червня та 3 грудня 1917 р., вiд українських полiтичних провiдникiв вимагалося: перейти в опозицiю до австрiйської влади з огляду на її ворожiсть до українських справ; заявити, що метою українцiв в австрiйськiй iмперiї є незалежнiсть всiх захiдноукраїнських земель i їх об’єднання з Українською державою, яка постала на руїнах царської iмперiї, в єдиний державний органiзм; увiйти в безпосереднi зносини з Українською Центральною Радою[211]. Такi вимоги тих, хто їх iнiцiював, тобто окремих старшин УСС, свiдчать про їхнє намагання як пiдготувати сприятливий ґрунт для майбутнього протиавстрiйського виступу, так i розширити коло його виконавцiв. Крiм того, такi дiї означали, що стрiлецтво вже не обмежується тiльки критикою надто млявої полiтики українського полiтичного проводу, а й намагається шукати форми впливу на нього.
Спостерiгаючи за стрiмкими змiнами в нацiональному життi Надднiпрянської України, УСС сприймали кожен успiх там, як свiй власний. Дiзнавшись про ІІІ–й Унiверсал Центральної Ради, яким проголошено Українську Народну Республiку, вони вирiшили вiдзначити цю радiсну для всього українського народу подiю. Зокрема, дуже урочисто вiдбулося згадане святкування 8–9 грудня 1917 р. в Кошi та Вишколi, мiсця постою яких були прикрашенi нацiональними прапорами й транспарантами з написами «Хай живе Українська Народна Республiка!». Там вiдбулися святковi збори, пiсля завершення яких усi вiддiли Коша — понад 1000 стрiльцiв з оркестром та смолоскипами пройшли через навколишнi села Жидачiвщини, де також проводили спiльнi з мiсцевим населенням манiфестацiї та Богослужiння[212], щоб продемонструвати солiдарнiсть iз Надднiпрянською Україною та підняти дух галицького українства.
Таке ж свято хотiли влаштувати й фронтовi частини леґiону, якi з 29 листопада по 16 грудня перебували в селі Гуштин на Чортківщині. Вони звернулися до штабу корпусу з проханням, за пiдписом усiх старшин, про дозвiл на його проведення. У вiдповiдь австрiйське командування заборонило святкування, а тодішнього команданта УСС отамана Мирона Тарнавського, що користувався величезною повагою серед стрiлецтва, як одного з iнiцiаторiв прохання змусило залишити леґiон i перейти до австрiйської частини[213]. 8 січня 1918 р. його обов’язки перебрав сотник Осип Микитка[214], присланий із австрійської армії. У зв’язку з цим сотник Дмитро Вiтовський трохи згодом писав iз фронту до сотника Никифора Гiрняка, що коли б австрiйська влада дiзналася про святкування в Кошi дня проголошення УНР, то квалiфiкувала б його як державну зраду[215]. З таким перебiгом обставин стрiлецтво погодитися не могло.
Останнi подiї, до яких додалися ще й звiстки, що незабаром буде утворено польську державу, до якої увiйдуть i вся Галичина, Холмщина, Пiдляшшя та Волинь, викликали шквал обурення та рiзке зростання антиавстрiйських настроїв, котрi вже й так вирували серед стрiлецтва[216]. Підхорунжий УСС Дмитро Паліїв зазначав з цього приводу: «Перед нами ніби фронт, але за ним Українська Держава! А тут торгують нами немов худобою. О, ні! Того ми не стерпимо! — йшло від сотні до сотні, від чети до чети, від стрільця до стрільця. Ми не наймити щоб служити Австрії, яка нами торгує — чулося в розмовах між стрільцями й старшинами. Чи не час вже розстатися зі зрадливою Австрією? Серед стрілецтва кипіло. І в наших умах зарисовувався вже зовсім виразно другий фронт. Не на Схід проти своїх, але на Захід»[217]. Найактивнiшими виявилися тi УСС, котрi втекли з росiйського полону. Вони були революцiйно настроєнi i доводили, що для стрiльцiв тепер мiсце не в австрiйськiй армiї, а по другому боцi фронту, де українцi будують свою державу. З цього приводу в стрiлецьких пiдроздiлах вiдбувалися постiйнi таємнi наради[218]. Тоді ж серед стрiлецтва почалися iнтенсивнi пошуки шляхiв налагодження зв’язкiв iз Центральною Радою[219], яку стрiльцi вважали своєю моральною владою. Ходили також чутки, що група старшин восени 1917 i на початку 1918 рр. зверталася до Центральної Ради iз проханням, щоб вона визначила подальше завдання УСС, але у вiдповiдь їм рекомендували залишатися на місцi[220]. Доводилося вирiшувати: як бути далi?
208
[190] Заклинський М. З життя УСС в 1917 р. // Літопис Червоної Калини. – 1934. – № 12. – С. 5.
212
[194] ЦДАВОВУ України, ф. 4097 т, оп. 1, спр. 1, арк. 17 зв. – 19 зв.; ЦДІА України у м. Львові, ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 20; Діло. – 1917. – 18 груд.
213
[195] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 492, арк. 12-12 зв., ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 20.
214
* «Сотник О. Микитка, – писав О. Думін, – будучи українцем, довгий час служив дієвим старшиною в австрійській армії, де набрався чорно-жовтого (австрофільського. – Авт.) духу і втратив національну свідомість. Січовим стрільцям довго довелося попрацювати, щоб розбудити в ньому зацікавлення українськими справами. Та праця була недаремна: під впливом стрільців сотник О. Микитка зовсім змінився, став українським патріотом, згодом вступив до Галицької армії, щоб у її історії записати своє ім’я незатертими літерами» (Думiн О. Iсторiя Леґiону... // Дзвiн. – 1992. – № 11-12. – С. 118.).
217
[198] Палiїв Д. УСС на розстайнiй дорозi... // Календар Батькiвщина на 1937 р. – Львiв, б. р. – С. 61.
218
[199] Веринський Л. Вишкiл i Кiш УСС... – С. 139; Заклинський М. «А ми тую стрiлецькую славу збережемо»... – Ч. 1. – С. 130, 135.
220
[201] Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст УСС... – С. 74; Заклинський М. «А ми тую стрiлецькую славу збережемо»... – С. 130.