Выбрать главу

З вашого дозволу, я хочу піддати сумніву останні слова ваїза, що стосуються безпосередньо мене. Вам, звичайно ж, відомо: наш і хаджі[32], й ходжа, й ваїз[33], і імам в одній особі просто-таки ненавидить нас, собак. По-моєму, проблема ось у чому: свого часу Магомет, аби тільки не потривожити кота, який заснув на полі його халата, відрізав ту полу. Згадуючи цей вияв шани до котів, якої зовсім не знали собаки через нашу одвічну, відому й бовдурові з бовдурів, гризню з отими створіннями, почали твердити про вороже ставлення до нас Посланця Аллаха. Століттями псів женуть з подвір'я мечетей її служителі, звинувачуючи, ніби ми споганюємо абдест[34], і завдають нам принизливих ударів віниками. Й це — не що інше, як наслідок хибного тлумачення Куран-и Керіму, здійсненого далеко з не найкращими намірами.

Хочу вам нагадати одну з найчарівніших сур Куран-и Керіму — «Кехф»[35]. Але не подумайте, ніби я вважаю, що серед нас у цій чудовій кав'ярні є віровідступники, котрі не читають Священної Книги. Волію, аби ви просто освіжили її в своїй пам'яті. У сурі йдеться про сімох молодиків, які не захотіли жити серед язичників. Вони знаходять притулок у печері й засинають. Аллах, прагнучи вберегти юнаків од гомону навколишнього світу, усипляє їх на триста дев'яносто років.

Повільно тягнуться роки до миті пробудження. Нарешті, прокинувшись, один із юнаків опиняється поміж людей і дізнається, що його сікке — ніким не бачені гроші. Він з товаришами більше ніж здивовані. Ця сура розповідає нам про зв'язок людини з Творцем, про Його дива, плинність часу, навіть насолоду дивного сну. Хоч я, як собака, й не маю на це права, та нагадаю вам частину з вісімнадцятого аята під назвою «Кехф»: біля входу до печери, де сплять юнаки, лежить пес. Безумовно, кожен, знайшовши рядки про себе в Куран-и Керімі, може запишатись. Отож як пес, я пишаюся, що мене згадано в сурі Куран-и Керіму, і сподіваюся, сура «Кехф» додасть розуму прихильникам Ерзурумійця, які обзивають своїх ворогів жалюгідними псами.

Яке ж підґрунтя ворожого ставлення до собак тепер? Зa що ви ображаєте пса словом «нечистий»? Чому після того, як ми заглянемо у ваш дім, вимиваєте всі закутки й тричі творите ритуальне омовіння? Чому вважаєте, що той, хто доторкнувся до нас, осквернив абдест? Чому поспішаєте випрати сім разів каптан, коли його край зачепиться об мокру собачу шерсть, немов безголові істеричні баби? Чи пес лизне каструлю — і вже зчиняють ґвалт: «її треба або викидати, або наново лудити». Лишень лудильники можуть розпускати такі брехні. Та ще, либонь, — коти.

Відколи людина покинула степ та кочів'я й подалася до міста, чабанський собака залишився в селі. Відтоді нас уважають нечистими. А в часи до ісламу один з дванадцяти місяців називали місяцем собаки, відтоді бути псом — суцільне нещастя. Друзі мої, цього вечора ви чекаєте трохи байок, трохи моралі. Я не хочу засмучувати вас своїми нещастями. Моя злість спричинена бажанням ваїза-ефенді зруйнувати наші кав'ярні.

А що ви скажете, коли почуєте, що ніхто не знає батька цього ерзурумійця Хусретіна? Так, я вже не раз вислуховував про те, що який ти в біса пес, ти меддах, котрий повісив малюнок художника. Пес — це ширма, прикриття. Пішов геть, собача пико! Злословиш тут на ваїза-ефенді. Боронь мене Боже, я не злословлю. Дуже-бо люблю наші кав'ярні. Знаєте, я сумую не тому, що зображений на такому дешевому папері, не тому, що переймаюся своїм собачим походженням. Я сумую, бо не можу по-людському посидіти з вами за столом і попити кави. Ми ж, собаки, готові померти за каву й кав'ярні… Але ні, це ще не все… дивіться, мій художник подає мені каву з джезве. Невже малюнки п'ють каву? Не скажіть — таки п'ють. Погляньте, погляньте — пес жадібно сьорбає каву.

А-а!.. Ох, як добре пішла, зігріла, в очах просвітліло, і в голові проясніло — ось послухайте, що я згадав. Чи знаєте ви, що подарував венеційський дож її великості, дочці нашого падишаха, окрім тюків китайського шовку й китайських горщиків, розцяцькованих голубими квіточками? Він прислав їй кокетливу французьку собачку, чия шерсть — немов із шовку та соболя. Собачка ця напрочуд ненаглядна, навіть одягнута в сукеночку з червоного шовку. Один мій друг зазнайомився з нею, і від нього я дізнався, що вона навіть злигатися не може без своєї сукенки. Взагалі-то, в тій європейській країні всі собаки носять таку одежину. Розказують, що одна європейка, дуже вже аристократична дама, побачила чи то просто голого пса, чи то його причандалля — толком і не знаю — й знепритомніла, закричавши: «Ой! Гола тварина!»

вернуться

32

Хаджі — мусульманин, який здійснив хадж (паломництво) в Мекку.

вернуться

33

Ваїз — проповідник (араб.).

вернуться

34

Абдест — у мусульман ритуальне обмивання перед молитвою.

вернуться

35

«Печера», вісімнадцята сура Корану.