— Обрав би ти інший тон, юначе. Ти ж знаєш, як воно, коли я гніваюся?
— Ще б пак, усі про це знали. Особливо твоя жінка, яку ти все життя годував лящами.
— Ну, годі, годі, — насупився старигань. — Лиши це в минулому. То все примхи доби.
— Та якої в біса доби? То були твої примхи. Ти ж їй око вибив!
— Слухай, та невже ж ми ще двісті років обговорюватимемо те око?!
— Чом би й ні. Для прикладу.
— І це ти, Жосе, вчитимеш мене жити? Жос, який ледь не розпоров якомусь хлопу черево ударами черевиків на набережній у Ґільвінеку? Чи, може, я помиляюся?
— По-перше, це була не жінка, а по-друге, не якийсь хлоп. То був лантух з грошима, якому насрати, що інші здихають, аби він лише косив бабло!
— Еге ж, я знаю. Не мені тобі дорікати. Але ж це не єдина причина, чому ти викликав мене, малий?
— Я вже казав: не викликав я тебе.
— Ти впертий, як сто ішаків. Тобі пощастило, що ти успадкував мої очі, а то б я тобі добряче зацідив. Уяви собі, що раз я вже тут, то тільки через те, що ти мене викликав, і ніяк інакше. До того ж мені не подобається цей бар: не люблю музики.
— Гаразд, — каже Жос. — Переконав. Замовити тобі склянку?
— Якщо зможеш підвести руку. Дозволь зауважити, що ти вже перебрав.
— Не твій клопіт, стариганю.
Пращур знизав плечима. Він багато чого бачив на своєму віку, і цьому шмаркачеві не вдасться розсердити його. Жос із роду Ле Ґернів, і цього в нього не відняти.
— Тож, — вів далі старий, посьорбуючи свій гідромель[6], — у тебе нема ні дружини, ні шеляга за душею?
— Діло кажеш, — відповів Жос. — А подейкували, що раніше ти не був таким метикованим.
— Я ж тепер привид. А коли помираєш, то дізнаєшся багато такого, про що не знав за життя.
— Це ж треба, — сказав Жос і підняв тремтячу руку, щоб покликати офіціанта.
— Щодо жінок, то не було сенсу мене викликати, тут я тобі не порадник.
— Не сумніваюся.
— А от щодо роботи, то тут і вигадувати нічого не треба, синку. Тобі лишається тільки підтримати родинну традицію. Нема чого тобі ловити в котушках, то грубезна помилка. А крім того, ти ж знаєш, що не варто довіряти речам. Такелаж — то ще нічого, але котушки, нитки, не кажучи вже про корки... Ті взагалі варто десятою дорогою обходити.
— Знаю, — відповів Жос.
— Треба скористатися сімейним спадком. Підтримати родинну традицію.
— Я більше не можу бути моряком, — пояснив Жос, закипаючи. — Я тепер ізгой.
— Та хто тобі що каже про море? Заради Бога, невже в житті нема нічого, крім риби! Хіба я був моряком?
Жос вихилив чарку до дна й задумався над питанням.
— Ні, — відказав він за кілька секунд. — Ти був Глашатаєм. Від Конкарно й до Кемпера виголошував новини.
— Так, мій хлопчику, і я цим пишаюся. «Ар Баннур»[7] — ось ким я був, «Глашатаєм». І не було на південному узбережжі нікого кращого за мене. Кожного Божого дня Ар Баннур входив у нове село й опівдні сповіщав новини. І можу сказати тобі таке: були люди, які чекали на мене спозарання. Мої угіддя нараховували тридцять сім сіл; чимало, правда? І то скільки люду назбирується — нічогенько, еге ж? Люду, що жив у світі завдяки чому? Новинам! А завдяки кому? Мені, Ар Баннуру, найкращому збирачеві новину Фіністері[8]! Мій голос лунав від церкви й до ставка, де прали білизну, і я знав усі слова напам'ять. Кожен витягував голову, щоб почути мене! А мій голос приносив світ і життя, тож повір мені, це куди краще за рибу!
— Еге ж, — мовив на те Жос і взявся жлуктити прямо з пляшки, що стояла на прилавку.
— Це я повідомив про встановлення Другої імперії[9]. Я ходив по новини аж до Нанту й привозив їх на коні — свіжесенькі, ніби щойно з печі! І про Третю Республіку[10] першим повідомив я. Кричав про це по всіх узбережжях. Бачив би ти, що за ґвалт там здіймався! Не кажу вже про справи місцеві — весілля, смерті, побоїща, знайдені речі, загублені діти, коні, яких треба підкувати. І про все це повідомляв я. Від села до села люди давали мені новини для оголошення. Зізнання в коханні від дівчини з Панмаршу хлопцеві з Сан-Марін — о, досі пам'ятаю про нього. Жахливий скандал був, а закінчилося все вбивством.
— Ти міг би й промовчати про це.
— Скажеш таке: мені ж платили, щоб я читав, — і я виконував свою роботу. А якби я не прочитав, то пограбував би клієнта! А ми, Ле Ґерни, може, й вайлуваті мужлаї, але точно не розбійники. А драми, закоханості й ревнощі рибалок — то не моя справа. У мене була власна родина, про яку треба дбати. Раз на місяць я забігав у селище, щоб побачити дітлахів, сходити на месу та потрахатися.
6
Гідромель — бретонський медовий напій. У давнину його вважали еліксиром здоров'я і афродизіаком.
9
Друга французька імперія або Французька імперія — період в історії Франції з 1852 по 1870 рр., коли в результаті було встановлено конституційну монархію на чолі із племінником Наполеона І Луї Наполеоном Бонапартом.
10
Третя Французька Республіка — конституційний лад Франції, прийнятий 4 вересня 1870 року.