«Гарний, у тебе ящичок, батечку мій», сказала вона, підсівши до нього. «Чи не в Москві купив його?»
«У Москві», відповів Чичиков, пишучи далі. «Я так і знала: там усе доброї роботи. Позаторік сестра моя привезла звідти теплі чобітки дітям: такий міцний товар, і досі носиться. Диви, скільки в тебе тут гербового паперу!» провадила вона, зазирнувши до нього в шкатулку. І справді, гербового паперу було там немало. «Хоч би мені аркушик подарував! а в мене така скрута; трапиться в суд прохання подати, а й ні на чому».
Чичиков пояснив їй, що цей папір не такого роду, що він призначений для укладання купчих, а не для прохань. Зрештою, щоб заспокоїти її, він дав їй якийсь аркуш на карбованець ціною. Написавши листа, дав він їй підписатись і попросив маленький списочок мужиків. Виявилось, що поміщиця не вела ніяких записок, ні списків, а знала майже всіх напам'ять; він примусив її тут-таки продиктувати їх. Деякі селяни трохи здивували його своїми прізвищами, а ще більше прізвиськами, так що він кожного разу, почувши їх, спочатку спинявся, а тоді вже починав писати. Особливо вразив його якийсь Петро Савельїв Неуважайкорито, так що він не міг не сказати: «та й довгий який!» Другий мав причеплений до імені Коров'ячий кирпич, інший був просто: Колесо Іван. Кінчаючи писати, він потяг трохи до себе носом повітря і зачув принадний запах чогось смаженого на маслі.
«Прошу ласкаво закусити», сказала господиня. Чичиков оглянувся і побачив, що на столі стояли вже грибки, пиріжки, скородумки, шанішки[28], прягли[29], млинці, коржики з усякою присмакою: присмачені цибулькою, присмачені маком, присмачені сиром, присмачені вершками, і чого тільки не було.
«Прісний пиріг з яйцем!» сказала господиня.
Чичиков присунувся до прісного пирога з яйцем і, з'ївши відразу трохи більше половини, похвалив його. Та й справді, пиріг сам по собі був смачний, а після всього клопоту й мороки з старою здався ще смачнішим.
«А млинців?» сказала господиня.
У відповідь на це Чичиков згорнув три млинці разом і, вмочивши їх у розтоплене масло, спровадив у рот, а губи й руки витер салфеткою. Повторивши це разів зо три, він попросив господиню, щоб звеліла запрягати його бричку. Настасія Петрівна зразу ж послала Фетінью, звелівши тимчасом принести ще харячих млинців.
«У вас, матінко, млинці дуже смачні», сказав Чичиков, беручись до принесених гарячих.
«Та в мене їх добре печуть», сказала господиня: «але от лихо, врожай поганий, борошно таке вже невантажне… Та чого ж, батечку, ви так поспішаєте?» промовила вона, побачивши, що Чичиков узяв у руки картузі «адже й бричка ще не запряжена».
«Запряжуть, матінко, запряжуть. У мене скоро запрягають».
«То вже, будь ласка, не забувайте з підрядами».
«Не забуду, не забуду», казав Чичиков, виходячи в сіни.
«А сала не купуєте?» сказала господиня, ідучи за ним.
«Чому не купувати? Купую, тільки потім».
«У мене на Святки[30] й сало буде».
«Купимо, купимо, всього купимо, і сала купимо».
«Може, знадобиться ще пташиного пір'я. У мене в Пилипівку[31] й пташине пір'я буде».
30
…на Святки… — тобто до кінця грудня. Святки починаються з християнського свята Різдва (25 грудня за старим стилем) і продовжуються 12 днів до Водохреща.