«Продати! Та я ж знаю тебе, ти ж негідник, ти ж дорого не даси за них?»
«Ех, та й ти теж гарний! дивись-но! та що вони в тебе, брильянтові, чи що?»
«Ну, так і є. Я ж тебе знав».
«Даруй, брат, що ж у тебе за крамарський нахил! Ти б мусив просто віддати мені їх».
«Ну, слухай, щоб довести тобі, що я зовсім не якийсь скнара, я не візьму за них нічого. Купи в мене жеребця, я тобі дам їх на додачу».
«Вибач, нащо ж мені жеребець?» сказав Чичиков, здивований справді такою пропозицією.
«Як нащо? та я ж за нього заплатив десять тисяч, а тобі віддаю за чотири».
«Та нащо мені жеребець? заводу я не держу».
«Та слухай, ти не розумієш: адже я з тебе візьму тепер усього тільки три тисячі, а решту тисячу ти можеш заплатити мені згодом».
«Та непотрібен мені жеребець, Бог з ним!»
«Ну, купи булану кобилу».
«І кобили не треба».
«За кобилу й за сірого коня, отого, що ти в мене бачив, візьму з тебе тільки дві тисячі».
«Та непотрібні мені коні».
«Ти їх продаси, тобі на першому ярмарку дадуть за них утроє більше».
«То краще ж ти їх сам продай, коли певен, що виграєш утроє».
«Я знаю, що виграю, та мені хочеться, щоб і ти мав вигоду».
Чичиков подякував за прихильність і рішуче відмовився і від сірого коня, і від буланої кобили.
«Ну, то купи собак. Я тобі продам таку пару, просто мороз поза шкурою йде! породиста, з вусами, шерсть стирчить угору, як щетина. Бочкуватість ребер незбагненна, лапа вся зібрана в грудку, землі не зачепить!»
«Та навіщо мені собаки? я не мисливець».
«Та мені хочеться, щоб у тебе були собаки. Слухай, коли вже не хочеш собак, то купи в мене шарманку, чудова шарманка; самому, як чесна людина, коштувала півтори тисячі; тобі віддаю за 900 карбованців».
«Та навіщо ж мені шарманка? Я ж не німець, і об тягатися з нею по дорогах і випрошувати гроші». v «Але ж це не така шарманка, як носять німці. Це орган; глянь умисне: вся з червоного дерева. Ось я тобі покажу її ще!» Тут Ноздрьов, схопивши за руку Чичикова, почав тягти його до другої кімнати, і хоч як той упирався ногами в підлогу, хоч як запевняв, що він знає вже, яка шарманка, але мусив почути ще раз, як вирушив у похід Мальбруг. «Коли ти не хочеш на гроші, так ось що, слухай: я тобі дам шарманку і всі, скільки в мене є, мертві душі, а ти мені дай свою бричку й триста карбованців додачі».
«Ну, от іще, а я ж чим поїду?»
«Я тобі дам іншу бричку. Ось ходімо в сарай, я тобі покажу її! Ти її тільки перефарбуєш і буде чудо бричка».
«От його невгамовний біс опанував!» подумав сам собі Чичиков і вирішив будь-що-будь спекатися всяких бричок, шарманок і всіх можливих собак, незважаючи на незбагненну бочкуватість ребер і грудкуватість лап.
«Але ж бричка, шарманка й мертві душі, усе разом!»
«Не хочу», сказав ще раз Чичиков.
«Чому ж ти не хочеш?»
«Тому, що, просто, не хочу, та й годі».
«От який-бо ти, справді! з тобою, як я бачу, не можна, як ведеться між добрими друзями й товаришами, такий, справді!.. Одразу видно, що дволична людина!»
«Та що ж я, дурень, чи що? ти поміркуй сам: навіщо ж придбаю я річ, зовсім для мене непотрібну?»
«Ну, вже, будь ласка, не кажи. Тепер я дуже добре тебе знаю. Така, справді, ракалія! Ну, слухай: хочеш метнемо банчок? Я поставлю всіх померлих на карту, шарманку теж».
«Ну, наважитись на банк, значить, підпадати під невідомість», казав Чичиков і тимчасом глянув скоса на карти, що були в нього в руках. Обидві талії[55] здались йому дуже схожі на штучні, і самий крап[56] виглядав теж підозріло.
«Чого ж невідомості?» сказав Ноздрьов. «Ніякої невідомості! хай тільки буде на твоєму боці щастя, ти можеш виграти чортову прірву. Ось вона! от щастя!» казав він, починаючи метати для збудження запалу: «от щастя! от щастя! ось: так і ріже! ось та проклята дев'ятка, на якій я все просадив! Почував, що продасть, та вже, зажмуривши очі, думаю собі: чорт тебе забери, продавай, проклята!»
Коли Ноздрьов це говорив, Порфирій приніс пляшку. Але Чичиков відмовився рішуче як грати, так і пити.
«Чому ж ти не хочеш грати?» сказав Ноздрьов.
«Ну, тому, що не маю настрою. Та признатися сказати, я зовсім не охочий грати».
«Чому ж не охочий?»
Чичиков знизав плечима й додав: «бо не охочий».
«Погань же ти!»
«Що ж робити? так Бог створив».
«Фетюк просто! Я думав був раніше, що ти хоч трохи порядна людина, а ти ніякого не розумієш поводження. З тобою зовсім не можна говорити, як з людиною близькою… ніякої прямодушності, ні щирості! чистий Собакевич, такий мерзотник!»
56
Крап — виворотний кольоровий бік карти; на ній шулери робили помітки, що дозволяли впізнавати потрібні карти.