Одначе, якщо наука про сутності й наука про аксіоми є різними, то яка з них головніша й перша за своєю природою? Аксіоми є найбільш загальними й началами всіх речей, і, якщо не філософу, то кому іншому належить досліджувати істинне й хибне щодо них?
Загалом існує одна чи більше наук про всі сутності? Якщо не одна, то яку сутність слід віднести до цієї науки? З іншого боку, покладати одну науку всіх сутностей позбавлено сенсу; адже тоді мала б також існувати одна доказова наука відносно всіх випадкових властивостей, оскільки будь-яка доказова наука [20] досліджує випадкові властивості певного предмета, виходячи із загально прийнятих положень. Отож досліджувати випадкові властивості одного й того самого роду належить одній і тій самій науці виходячи з одних і тих самих положень. Адже рід є предметом однієї науки й вихідні положення є предметом однієї науки, і, можливо, це та сама наука, а можливо, інша; а тому й випадкові властивості мають бути предметом однієї науки, байдуже, вивчатимуть їх ці самі науки, чи одна, яка виходить із них.
Далі, чи стосується дослідження тільки сутностей, чи також їхніх випадкових властивостей? Я маю на увазі, наприклад, якщо тіло є якась сутність і також лінії та площини, то чи належить одній і тій самій науці пізнавати їх та випадкові властивості кожного з цих родів, щодо яких надають докази математичні науки [30], чи різним? Якщо тій самій, то наука про сутності також, мабуть, має бути доказовою, проте вважається, що немає доказу щосності. Якщо ж це належить іншій науці, то що це за наука, яка досліджує випадкові властивості сутності? На це питання відповісти вкрай складно.
Далі, чи слід стверджувати існування лише чуттєвих сутностей, чи, окрім них, існують також інші? І якщо так, то існує один чи декілька родів сутностей, [997b] [1] як гадають ті, хто стверджують існування ідей і проміжних предметів, якими, за їхніми словами, займаються математичні науки? В якому сенсі ми говоримо, що ідеї є причини й сутності самі по собі, про це йшлося в перших розділах про них[39]. І хоча тут виникають різноманітні складнощі, не менш безглуздо стверджувати, що існують якісь речі, окрім тих, що існують у всесвіті, і що вони є тотожними чуттєвим речам, хіба що одні є вічні, а другі — минущі. Справді, деякі стверджують, що існує сама по собі людина, сам по собі кінь чи саме по собі здоров’я без будь-яких уточнень, тобто діють подібно до тих, хто говорить, що існують боги, але вони людиноподібні. Адже ті вигадували не що інше, як вічних людей, а ці вигадували ідеї, котрі є не що інше, як вічні чуттєві речі.
Далі, якщо поруч із ідеями та чуттєвими речами ми покладемо ще й проміжні/середині, то тут виникає багато труднощів. Адже очевидно, що тоді поруч із лініями самими по собі та лініями, що сприймаються чуттями, подібним же чином постануть проміжні лінії, і так само з усіма іншими родами; тому, оскільки астрономія є однією з таких наук, то має існувати також якесь небо, окрім неба, що сприймається чуттями, і сонце, й місяць, і так само інші небесні тіла. Одначе як можна вірити таким речам? Адже неймовірно, щоб таке небо було нерухомим, але припустити, що воно є рухомим, зовсім неможливо.
Те саме стосується того, чим займається оптика й вчення про гармонію в математичних науках; із тих самих причин і тут неможливо, щоб існували такі тіла поруч із тими, що сприймаються чуттями. Адже якщо існують серединні/проміжні чуттєві речі й чуття, то очевидно, що також будуть проміжні тварини між тваринами самими по собі й минущими тваринами. Може виникнути й таке питання: що із сущого мають вивчати такі науки? Справді, якщо геометрія відрізнятиметься від межування землі тільки тим, що останнє займається тим, що ми сприймаємо чуттями, а перша — тим, що не сприймається чуттями, то очевидно, що й окрім мистецтва лікування має існувати якась наука посередині мистецтвом лікування самим по собі [30] й ось цим мистецтвом лікування (і так само з кожною з інших наук). Одначе як це можливо? Адже тоді також існувало б щось здорове, окрім здорового, яке сприймається чуттями, та здорового самого по собі. Водночас невірно й те, що межування стосується величин чуттєвих і минущих; бо тоді їх зникнення призвело б до зникнення самого межування.