Саме час впорядкувати свої думки, доки ті не розбіглися як миші в соломі. Добре, що я прокинулась так рано. Колись ночі мої були безсонні, й прокидалась я тоді, коли довкола вирувало життя, озиваючись голосами людей, птахів, худоби, голосами речей, яких торкаються люди і духи, коли треба щось пересунути чи забрати. Тоді я була жінкою, котра дає втіху кожному чоловікові, який прагне прийняти її дихання. Нині повінь відійшла, поступившись місцем спеці.
Зараз душа моя клопочеться коло тіла, не бажаючи покидати його, хоча могла б пройти крізь стіни і покрівлю. Могла та не сміє, бо заблукає й не повернеться. А це проти правил. Усі повинні дотримуватись правил в Уруці, найобгородженішому й найвеличнішому з міст країни чорноголових. Знає вона, що по дорозі в Країну без вороття доведеться побачити чимало неприємних відразливих речей, а в царстві Нерґаля[10] і Ґашінґаль[11] — й поготів нема радості для таких, як ми. Адже може так трапитись, що я проживу так довго, що висохну, наче покинутий канал, куди навіть під час повені не потрапляє вода, і вже ніхто не пам’ятатиме про мене, хіба що боги жалкуватимуть, що я не піклуюсь про них. Тіло кинуть в Ріку і нею я припливу до Країни мертвих, як зазвичай усі нужденні. Ніхто на землі не готуватиме для мене пива і хліба, ніхто не дасть мені срібла заплатити ні воротареві[12], ні перевізнику.
Якби нині вирушати туди, ото було б славно! Шамхат усі знають. За нею досі зітхають великі й малі люди Урука: писарі, купці, мисливці, пастухи, воїни, що не мають матері. Кажуть вони: «Відколи Шамхат сидить в пилюці, не чує ніхто з нас себе Аманкі-туром[13], здатним запліднити Небо-Землю, порожніми й безрадісними стали наші ночі, гнівається світла Гашанна. «І хоч я була звичайною веселою жінкою, навіть не блудницею при храмі, кожен знає і мовить мені вслід: «Це та, котра звабила дикого Енкіду, навчила його їсти хліб і пити пиво. Це та, яка сходила на ложе до енсі[14] Більґамеса. (Втім, цим похвалитись може чи не кожна молодиця в Уруці). Це та, завдяки якій багатіє Урук, бо кожен чужинець просить її ласки, приносячи щедрі дарунки».
Але як воно буде далі? Енкіду пішов до Країни без Вороття, а ен Більґамес, обливаючись слізьми, у великій тузі, покинув Урук. Місто осиротіло. Шамхат осиротіла. Не б’ють барабани, скликаючи воїнів на битву, не місять ногами глину громадяни Міста, не ліплять цеглу. Гніваються боги.
Страх проймає Шамхат, бо світ зупинився, життя завмерло, і лежить вона горілиць, чекаючи сходу сонця, всюди проникаючого Уту. Кожен бог несе одночасно смерть і життя, лівою рукою вбиваючи, правою благословляючи. Таке ме — закон, що його хранить Ан[15] на небесах, посилає Мулліль[16] на землю, впроваджує Аманкі[17] серед усього живого. Якщо порядок порушиться, світ зупиниться, і небесна волога зіллється з водою Абзу[18] і водою Нанше[19], як уже було колись. Тоді вижив лише один чоловік, здається, Зіусудра[20] його звали. З тих пір літо нагадує нам про смерть і справедливість, бо се трапилось влітку. Має бути порівну мертвих і живих. Це теж ме. Пощо було йти на Захід Більґамесу[21], де нібито є країна вічної молодості, Дільмун? Чому він не пішов на Схід, не вийшов через Східну Браму? Чому він покинув сиротою Урук-обгороджений?
Міркують над цим жерці, міркують писарі, міркують усі мудрі люди. І я про це думаю. Мовчки, бо моя особа надто скромна, і я не списую свої думки на глиняних табличках, тож про це ніхто не дізнається. Міркую я так. Більґамес повернеться, якщо не знайде того, чого шукає. Якщо знайде, то не повернеться. Відповіді на питання, чи може змиритися в одному тілі життя зі смертю, божественне й людське. Ця відповідь потрібна лише Більґамесу. Ні мені, ні Енкіду[22], ні Уруку вона непотрібна. Більґамес міг спитати про це богів, тут, у храмах. Але демон туги погнав його на Захід.
У нас, маленьких людей, стосунки з богами простіші. Ми приносимо їм в жертву тварин, молоко, мед, пиво, збіжжя, повертаючи дещицю з того, чим вони нас колись обдарували. Боги свідомі того, що світ множиться і став настільки різноманітний, що вони його ледве стримують, як ошалілого від хіті бика. Тільки на відміну від нас, вони не втікають, а вбивають бика, заманивши його у пастку. Бо завжди можна наліпити нових людей з глини, що над прірвою. Убивати тих, кого любиш, звичайна річ в Небі-Землі[23]. Більґамес і я вбили Енкіду. І вжахнулись того, що вчинили. Однак після того світ не став іншим: трава не зів’яла до косовиці, греблі не зруйновано, риба не уникнула сіті, молоко корів не стало кров’ю. І живих не стало більше, ніж мертвих[24]. Це означає, що ні Більґамес, ні я не прогнівили богів.
10
Країна мертвих, якою правили Нерґаль і Ерешкіґаль (жіноча форма імені — Ґашінґаль). Цей світ знаходився під землею, і його освітлював Уту тоді, коли на землі був день.
13
Аманкі (чоловіча форма — Енкі), бог прісних вод. Існує міф, нібито в образі бика бог вилив своє сім’я, і звідти постала ріка Тігр, що текла під стінами Урука.
15
Ан (Ану) — бог Неба, хранитель священних ме. Найбільш віддалений від земної суєти, Ан не втручається ні в справи богів, ні в справи людей, втілюючи у собі мудрість Всесвіту. Покровитель Урука.
16
Мулліль — жіноча форма імені одного з верховних богів Енліля, що перекладається як «володар + повітря», панує над тим, що знаходиться між небом і землею. У віруваннях шумерів уособлював стихію природи. Наслав на людей потоп.
17
Перекладається як «володар + землі». Покровитель прісних і підземних вод, творець людей і суперник Енліля. Його ще називали Великий Брат Богів.
20
Означає «той, хто знайшов життя». Більш відомий, як Утнапішті, цар міста Шуруппака, що пережив потоп і єдиний з людей разом з дружиною отримав безсмертя.
21
Більґамес — Ґільґамеш, цар Урука, син царя Луґальбанди і богині Нінсун. Дехто з істориків вважає, ніби така особа жила приблизно 2800—2700 р. до Р.Х. Ім’я означає «предок-герой», або «старий-юнак», як називали Сонце. Покровителем Більґамеса був Уту.
22
Енкіду — дикий чоловік, який зійшов з гір. Боги послали його, щоб втихомирити Більґамеса, який не мав рівних серед людей. Архетипічний образ: дикун, якого цивілізують. Щось на зразок Каспара Гаузера, П’ятниці. Ім’я вказує на зв’язок з Енкі: можна перекласти, як «той, кому сприяє Енкі», «улюбленець Енкі». Більґамес символізує вогонь, Енкіду — воду. Відтак можна зрозуміти складний характер їхніх стосунків.
23
Шумери не мали слова на означення Всесвіту, й називали його Небо-Земля. Згадаймо українську колядку «Небо і Земля нині торжествують».
24
Шумери вірили, що число мертвих не повинно перевищувати число живих. Тому смерть вважалася доцільною, а коли хто зумів вирватися з підземного світу, мусив знайти людину, яка погодилася б піти туди замість нього. Цей мотив часто можна зустріти в казках багатьох народів.