А що залишалося робити?!.
Досвідченого персоналу молодій державі не вистачало, а старий морський вовк у першу чергу цінував тямущих людей. Найбільш тямущим був Арсеній Мартиненко, місцевий, «чорноморський» хлопець. Плюс, яка б не була, але технічна освіта!.. У решти членів екіпажу, відряджених на борт «Революції» Ленінським комсомолом (за винятком десятка справжніх моряків) походження хоч і було справжнісіньке робітничо-селянське, зате в механізмах вони, як правило, не розуміли ні-чо-го.
Ось так Арсеній Акакійович Мартиненко й «вислужився» несподівано для себе в старші помічники на пароплаві «Революція»… І тепер, коли судно стало під розвантаження в Миколаївському порту, поспішав він припорошеними снігом вулицями додому.
Додому 1 Туди, де люблять і чекають!
У свої двадцять сім він не був одружений. Якось не склалося. Переживши тяжкі роки громадянської війни як слухач Миколаївської штурманської школи, Арсеній надалі уникнув призову в РСЧА[2]. Молода держава робітників і селян дуже потребувала морського флоту, і революція, що перемогла, відправила його на «Революцію». Батько й мати — ото й усі його рідні люди…
Добре знайомими з дитинства широкими вулицями хлопець поспішав до тихого провулку на Слобідці, куди їх витіснив сімнадцять років тому «пролетарський переворот», як називав Жовтневу революцію батько, якого Арсеній обожнював. Незважаючи на походження й усі соціальні перипетії, закінчивши-таки школу у двадцять другому році, п’ятнадцятирічний Арсеній відправився «в моря». З того часу зі своєю сім’єю бачився він зрідка, уривками.
Останній раз удома пробув усього два тижні. Цілих вісім місяців тому!..
І ось біжить він вулицями, з дитинства знайомими, притискуючи до боку вузлик з гостинцями, прагне скоріше опинитися вдома, переповнений передчуттям зустрічі… Повертає в двір, відчиняє дерев’яну, фарбовану в зелений колір стару хвіртку.
Арсеній нашвидкуруч приголубив дворового Трезора, пса досить великого й кошлатого. Той чомусь виглянув з будки боязко і, виляючи хвостом, підшкутильгав на трьох лапах, лише коли переконався, що молодий господар у дворі сам. Звичайно Трезор — принесений тим же Арсенієм вісім років тому сліпим цуценям, грудкою, що тужливо скиглила, викинута якоюсь жорстокосердою людиною на січневий мороз, — радів поверненням сина господарів набагато жвавіше. Хоча й бачив його рідко, але був до нього дуже прив’язаний. Пам’ятав добро!
Вірний пес звичайно показував свою радість з приводу нечастих зустрічей з Арсенієм куди прудкіше. Але молодий старпом не звернув уваги ні на це, ні на потоптаний безліччю підошов сніг у дворі. Серце співало. Туди! Швидше туди, де люблять та чекають!
Погладивши по патлатій голові пса, що стрибав навколо нього і повискував від захоплення, Арсеній вбіг до будинку. По його обличчю розпливлася широченна усмішка, яка тут же почала танути. Вузол з подарунками випав з руки. Замість вітань зустрів хлопця гучний плач. Мати ридала на плечі своєї старшої сестри, Агафії Іванівни, жінки манірної й непривітної. Арсеній ніколи тітку не любив.
Побачивши сина, заплакана мати кинулася йому на шию. З її надривної, майже незв’язної мови він розібрав тільки одне: батька забрали. У НКВС!
— Як?! Не може бути! — оторопів Арсеній. — За що?!
Ситуацію роз’яснила тітка. Гидливо стиснувши губи, вона відвернула свою кам’яно-відчужену пику, і, дивлячись убік, повідомила:
— На заводі «Руссуд», там есмінець, що зі старих часів залишився, недороблений був. Ось стали його доробляти. Раніше ніби «Наварін» був, а зараз начебто «Комсомольцем» мають намір назвати… Отже, вибухнуло там щось.
— Що? — мимоволі подався вперед Арсеній.
— Звідки ж я знаю? — відрубала тітка. — Але дуже голосно вибухнуло. І до нас було чутно. — (Жила Агафія за кілька верст від заводу!) — Го-олосно бабахнуло. Жертви, кажуть, є. Ніби з кільканадцять робітників померло, і покалічені у великій кількості…
— Ну а батько ж тут до чого? — не зрозумів Арсеній.
— Я-ак же! — тітка поблажливо знизала плечима з приводу нетямущості племінника, якого вона завжди вважала недолугим. — То понаїхали ж до заводу сині кашкети, диверсія і саботаж, кажуть. Ну й похапали всіх, кого причетним визнали!
— А тато? — запитав Арсеній, сповзаючи на стілець і продовжуючи вражати тітоньку своєю тупістю. Ноги раптово ослабли й не тримали.
2
Переклад українською абревіатури, складеної з російського словосполучення «Рабоче— Крестьянская Красная Армия».