— Вольдемаре! Скажи нарешті, що трапилося?
Дубов налив собі та кузену горілки, підняв свою чарку.
— Трапилося!.. — видихнув він, чокнувся з братом, не чекаючи, коли той візьметься за свою чарку, і перехилив горілку всередину.
— Хе-ех… — зморщився Володимир, увіткнувся носом у рукав, а потім відправив до рота солоний огірочок. — От-так, панове… Міцна!.. Й-і-ех! Поїдьмо, Леоне, в номери! Тут недалеко начебто…
— Дрейку! — Льоня назвав його, як у дитинстві. Це прозвучало по-особливому — після того, як Володя згадав його власне прізвисько, що залишилося в їхньому безтурботно-щасливому дитинстві. Тоді він був — Ричард Левове Серце, а брат — знаменитий капер Британської корони. Володя вже тоді марив морськими просторами.
З самого дитинства кузен мріяв про військово-морську кар’єру. І нічого дивного в цьому не було! Дубови з покоління в покоління вірою і правдою служили російським царям з того часу, як Петро Великий заснував Флот Російський!
Де вже Леоніду змагатися зі своїм кузеном, володарем двох медалей і ордена за героїзм, проявлений при блокаді російською ескадрою Босфору під час останньої турецької війни, що закінчилася Адріанопольским мирним договором 1829 року.
— Що?..
— Усе погано, Льоню! — жалісливим тоном повідомив зазвичай життєрадісний Дубов. — Я під слідством, а «Олена» — на дні Понту Эвксинського[3]! Отак воно!
— Як на дні? — Леонід знав, що останні півтора роки брат служив старшим помічником капітана на бригу «Свята Олена».
— Дуже просто, Леоне! Банка, не позначена в жодній лоції Чорноморського басейну!
Володя спересердя махнув рукою.
— Я переслідував шхуну контрабандистів в районі Одеси… Ми обстріляли їх, вони вже майже лягли в дрейф, коли «Олена» за чергового маневру несподівано напоролася черевом на камінь!
— І?.. — Леонід нахилився до брата.
— І, — гірко посміхнувся Дубов, — контрабандист пішов, а все, що зміг зробити я, це кинути всі сили на порятунок екіпажа! У результаті — старий маразматик Воленберґ бризкає слиною мені в обличчя, вичитує, як шмаркача, і погрожує розжалувати в матроси!!!
Леонід присвиснув. Сам він не був знайомий з сімдесятидворічним заступником Головного, командувача Чорноморською ескадрою і портами, Миколаївського і Севастопольського військового губернатора, контр-адмірала Лазарева. Але вже почув чимало про цього старезного Солов’я-розбійника, який міцно засів у штабі Чорноморського флоту волею одного з фаворитів Імператора на посаді заступника Головного командувача. І це при тому, що високошановний Ананій Ігнатович Воленберґ все довге життя прослужив у гвардії на тепленькому місці, і лише ближче до старості захотілося йому пригод і порохового диму, що й привело його в молодий Миколаївський край…
Близькість неспокійних турків загрожувала можливістю чергової війни в нескінченній низці конфліктів північного й південного берегів Чорного моря, розпочатій, мабуть, ще за часів «оних», коли князь Олег у 907 році від Різдва Христового прибив свій щит на воротах Константинополя!..
Скільки існувала Імперія Османа, турки постійно й наполегливо лізли на землі України. Чимсь вона їх притягала, вабила нестримно. І до її возз’єднання з Росією лізли, і після — не лінувалися…
Втім, як і багато інших народів до і після османів. Було, мабуть, в цих ковилових неозорих степах і справді щось украй привабливе! Наче медом помазане, одвіку пруть і пруть кляті вороги на землі ці приморські…
— То що тепер?
— Тепер!.. — Дубов гірко посміхнувся і налив собі ще. — Тепер ось сиджу, чекаю закінчення слухання у моїй справі.
Володя ще раз чокнувся з кузеном, що так і не доторкнувся до своєї чарки, і відправив горілку до рота.
— Левенятку! Чому не п’єш? — капітан-лейтенант Дубов кілька разів клацнув пальцями, смачно захрумтів огірочком. — Чи ти не радий мене бачити, га-а?..
— Що ти, Дрейку! Радий, звичайно! Ось тільки новини ти повідомляєш… такі, що ой-ой-ой.
— Така дійсність, братику! — Володя смішно відкопилив нижню губу. — Твій брат…
— Краса й гордість Чорноморської ескадри! — утнув Леонід жарт, що вперше прозвучав давно вже, приблизно вісім років тому; тоді брат, ще будучи мічманом, повернувся з медаллю з кругосвітнього плавання на шлюпі «Мирний». То була перша російська кругосвітка…
Почувши це, Володимир гірко посміхнувся.
— І ось тепер «краса й гордість Чорноморської ескадри» «бездарно втопив довірений його команді бойовий корабель», я цитую, упустив контрабандистів і сидить під арештом!.. І нікчема Воленберґ, що до ладу не знає, що таке море, втоптує ветерана Наваріна в багно!