— Дрейку, Дрейку! — Льоня поклав руку братові на плече. — Все владнається! Не вірю, щоб не розібралися. І вже зовсім навіть не припускаю думки про те, що ти міг помилитися! Адже море — твоя стихія!!
Дубов посміхнувся з ще більшою гіркотою.
— Проте все виходить саме так! Контрабандист утік, бриг на дні, а я…
Він приречено махнув рукою.
— А капітан?
— А капітан з лихоманкою звалився ще за тиждень до виходу в море. Отже капітаном на момент, хм… Інциденту, був я. Таким чином, на мені вся відповідальність!
— А Микола Петрович? Він же, ти казав, прихильно ставився до тебе ще з часів походу на «Мирному»?
— А Микола Петрович, Льоню, зараз по той бік моря, в Туреччині з візитом від Імперської Корони. Ананій же в повному розумінні заміщує адмірала… І не інакше, як мстить мені за дуель з його племінником.
— Ти про того зухвалого поручика інфантерії, що стрілявся з тобою роки три тому через Анастасію Довгоруку?!
— Саме так! — знов схопився за пляшку Дубов.
— Вольдемаре, годі пити! — спробував зупинити його Леонід, але марно.
— У мене, братику, жорстока меланхолія виникла з цього приводу, — пояснив Володька. — Ні можливості з’єднатися з коханою, ані реалізуватися як офіцер!..
— Але ти ж…
Дубов підняв руку в застережному жесті, і Леонід слухняно замовк.
— Льо-он-чику! — брат буквально повалився на нього своїм масивним тілом. — Не рий і не намагайся!.. У Воленберґа все схоплено, як кажуть мої матроси!
— Але ж ти…
— Пусте! — відрубав Володимир. — Тим більше, що Настю вже не повернеш!
Після дуелі, що мала вельми гучні наслідки при дворі, княжну Анастасію Довгоруку видали заміж за посланця Французької корони, але вона не прожила в шлюбі й півроку — згоріла від швидкоплинних сухот, як і її новий чоловік услід за нею!
— Вовчику! — нерішуче покликав Леонід. — Ну, так що ж тепер?..
Володимир Олексійович Дубов, капітан-лейтенант Російської Чорноморської ескадри, був його кумиром з дитинства. І тепер ВІН раптом опинився під судом! Леонід навіть у страшному нічному кошмарі не міг уявити такої ситуації! Брат, якого він щиро обожнював, вплив якого змусив молодшого кузена порушити сімейну традицію!..
Наскільки він знав сімейну хроніку, Льоня був першим Максимовим, Щ° став морським офіцером. Споконвіку Максимови служили царям російським як піхотні офіцери. Традицію цю не зумів зламати навіть несамовитий цар Петро Олексійович!
І ось тепер Леонід Пантелеймонович Максимов став першим у всьому, далеко не короткому, роді Максимових морським офіцером.
І все завдяки впливу кузена, старшого на п’ять років!
Максимови, по роду військові, неабияк проявили себе на полях битв. І все на суші. Він же, Леон Максимов, п’ятий Леонід в роду Максимових, під впливом брата, який заразив його морськими просторами, захотів бути першим Морським офіцером у роду…
Слава Богу, що Вольдемар виявився набагато майстернішим стрільцем, ніж Саша Пушкін!
Саме тому бездітний Ананій, прив’язаний до свого племінника, однозначно вирішив поквитатися з його «кривдником і убивцею»…
Поручик Болен-Тодес сам кинув Володимиру Дубову виклик!
Життя або смерть через жінку!
Цього Володимир Олексійович Дубов не стерпів! Тим паче, що княжна Анастасія очевидно симпатизувала йому!..
Скривавлений кітель поручика інфантерії Аристарха Болен-Тодеса дотепер зберігався в одному з його південних маєтків. І не тому, що був чимсь примітний! Просто Володя мав слабкість…
Він колекціонував призи!
Медаль «За відвагу», підв’язка від панчохи якоїсь завзятої баронесочки, простенький, але зручний в ужитку олов’яний ківш, поцуплений мимохідь з якогось невідомого готелю в Альпах, у якому вони разом проводили відпустку… Ще медаль, орден.
Бо за вдачею своєю Володимир Дубов був Переможцем! Навіть думка про можливу поразку не допускалася ним, як така. ТІЛЬКИ ПЕРЕМОГА.
«Aut Caesar, Aut Nihil!»[4], — завжди, скільки пам’ятав Леонід, було девізом кузена. І ось нині…
— Вольдемаре! Думаю, тобі слід розвіятися! — вирішив лейтенант Максимов. — Давай прогуляємося містом. Можливо, і в ну мера сходимо…
При згадці «нумерів» — «краса й гордість Чорноморської ескадри» помітно пожвавішав!
— Оп-на, братику! Говориш вже, як справжній морський вовк, що повернувся з круго— світки!
Леонід встав.
— Так, може, вийдемо «в чисте поле»?
— Вийдемо! Обов’язково вийдемо! — пообіцяв Дубов, наливаючи знову… — Тільки не раніше, аніж ти зі мною вип’єш…
4
Дослівно з латини: «Або Цезар, або ніщо!»; тобто: «Або все, або нічого!». Авторство вислову приписується римському імператорові Калігулі.