Він проїхав по прямій лінії на південь, у напрямку Клермон-Ферана, потім звернув на А75 до П’юї та Оріяка. Через сто кілометрів, проїхавши міст над річкою Трюєр, зупинився біля станції обслуговування, щоб заправити машину. Поставивши її на паркувальному майданчику біля кафетерію, вирішив зателефонувати до головного комісаріату Женевільє. Не назвавши імені, повідомив поліції, що в гаражі Режі Мазваєра на них чекає зловісна знахідка, на околиці кварталу Кальдер. Каздан вимкнув мобільник раніше, аніж йому встигли поставити бодай одне запитання.
Він знав, що робить. Полудень. Група цивільної безпеки перевірить його повідомлення. Вони сконтактуються з постійним заступником прокурора. Розслідування буде доручено судовій поліції департаменту О-де-Сен. Усе це відбуватиметься 25 грудня, на Різдво. Тож ніяке серйозне розслідування не зможе розпочатися до 26-го. Коли воно все-таки розпочнеться, то буде надіслано телекс до головного штабу. Там перевірять зв’язок цього вбивства з іншими. Але настане вже 27 грудня. Що ж до результатів розтину та обстеження місця злочину, то вони стануть доступними ще пізніше. Отже, вони матимуть цілком достатньо часу для власного розслідування.
Каздан увійшов до кафетерію. Жодного відвідувача всередині. Усі по домівках смакували різдвяні страви.
Він заплатив за каву і знову дістав мобільник. Треба було з’ясувати ще один факт. Набрав номер товариша, члена одного з товариств, яке розташувалося на вулиці Ґужон. Старий вірменин, він ділив дні між тавлу та думками про далеку батьківщину. Цей чоловік частину життя прожив у Мюнхені.
— Кеґам? Це Дудук.
— Ти телефонуєш, щоб привітати мене з Різдвом?
— Ні. Я хочу запитати тебе про дещо.
— А я думав…
— Я шукаю переклад одного німецького слова. Gefangen або gef enden.
— У якому контексті?
Ніж, устромлений у стегно Волокіна.
Каздан підсумував:
— Це слово промовила дитина.
— Під час гри?
— Авжеж, під час гри.
— Тоді вони, певно, грали в «кота-мишки». У Німеччині хлопчики кажуть fangen, що означає «зловити». Один із хлопчиків ганяється за іншими. Коли доторкається рукою до товариша, то каже: Gefangen — «ти упіймався, ти мишка». Той хлопчик, до якого доторкнувся хлопчик-ловець, тобто кіт, сам стає fӓnger, «ловцем», себто котом.
Каздан знову побачив маски з карбованого срібла.
Діти-чудовиська, які грались у кров і страждання.
— Дякую, старий, — сказав він. — Побачимося на Різдво, в нашій церкві.
— Буду радий тебе зустріти.
Вірмени святкують Різдво в день Богоявления.[83] Ще один спосіб показати свою відмінність. Окреслити кордони свого маленького світу. Але тепер усе це було для нього на відстані кількох світлових років. Він замовив іще одну каву. Машинально проковтнув пігулки депакоту та сероплексу. Чорна кава не мала смаку, та головне було зроблено. Відчуття рівноваги на цілий день. Відчуття полегкості, що він прийняв свою дозу.
У вікні зали Каздан побачив віддзеркалення свого силуету. Він знайшов трохи часу на те, щоб заїхати додому. Помитий, поголений, мав тепер на собі чорне пальто з чистої вовни, строгий темний костюм, той самий, який купив на похорон Наріне, з добре відпрасованими стрілками й манжетами, що лежали на черевиках, білу сорочку, краватку з муарового шовку й наваксовані до блиску вестони.[84] Тож був готовий до святкової меси з хоральним співом у «Колонії».
Він дістав із кишені ключ запалювання і вийшов під крижаний вітер.
Проїхавши ще кілька кілометрів по автостраді, звернув на дорогу N 88, обабіч якої потяглися рівнини, притрушені памороззю. Чорні ялини. Скошені трави. До самого обрію. За картою, він тепер перетинав плато Лозер. Зима була безсніжна, і цей регіон не становив винятку. Сіре небо низько нависало над цілинними землями. Ніщо не ворушилося в цій пустелі, крім вітру, який давав тут собі повну волю. І вольво хитало, як корабель на хвилях.
Зменшивши швидкість, Каздан спробував зосередитися. Він був тепер готовий осмислити цілком несподіваний факт, який раніше заштовхав кудись у найвіддаленіший куточок мозку. Заховав дуже глибоко. Закопав. Спробував про нього забути. Він навіть не обмовився про нього Волокіну. Не хотів признатися в цьому собі самому. Але факт залишався фактом. Вистежуючи трьох французьких катів, які навчали катівського ремесла своїх колег у Чилі, він несподівано вийшов на слід полковника Жана-Клода Форжера, який став генералом Пі.
83
Тобто 7 січня, тоді, коли й православні, на відміну від католиків та протестантів, які святкують Різдво 25 грудня.