— Я провів ніч, переглядаючи різні досьє, — провадив Каздан. — Хотів довідатися, чи мав Ґетц подібні історії в минулому. Але не знайшов нічого. — Він клацнув нігтем указівного пальця по зубах. — Нічого подібного. Я уважно переглянув матеріали FIJAIS.[28] Ознайомився з архівами твоєї бригади, Бригади захисту малолітніх. Я також зазирав до всіх інших матеріалів, які могли мати стосунок до цієї теми. І жодного разу ніде не з’явилося прізвище Ґетца. Цей чоловік білий як сніг.
Волокін повільно втягнув дим крізь ніздрі.
— Якщо ви приїхали до мене, то це означає, що цілковитої впевненості не маєте. — Він зробив іще одну затяжку, довгу й старанну. — До того ж у подібних випадках не слід особливо довіряти досьє. Я знав чимало педофілів, яким щастило пролазити крізь вічка сіті упродовж багатьох років. Педофіл — тварина надзвичайно недовірлива й обережна. І лукава та хитра. Він не належить до злочинців тієї брутальної породи, до яких ви звикли. Він остерігається не тільки поліції, а геть усіх. І навіть самого Бога. Він живе наперекір світові. Він знає, що він страховище. Що ніхто його не зрозуміє. Що у в’язниці інші знімуть із нього шкуру. Цей страх перед усіма наділяє його здатністю бути невидимим…
Каздан стенув плечима і сказав.
— Я також не знайшов нічого щодо Назера.
— Щодо кого?
— Щодо коханця Ґетца. Ти принаймні знаєш, що Ґетц був голубим?
— Ні.
Вірменин зітхнув.
— Назер — маврикієць років двадцяти, індійського походження. Він жив із Ґетцом кілька років і нишком займався проституцією. Я, зізнаюся, був здивований, не знайшовши досьє на нього в матеріалах твоєї бригади. Думаю, він уже попадався десь на площі Дофіна чи в Маре[29] або на околицях. І він був малолітнім, зовсім недавно.
— Я нічого про все це не знав.
— У мене складається враження, що ти взагалі нічого не знаєш.
Таке незнання лише підсилило захоплення Каздана. Не маючи жодних фактичних доказів, молодик, схоже, одразу збагнув усю правду про Ґетца. Росіянин запропонував йому прикластися до самокрутки. Вірменин відмовився, хитнувши головою.
— Ви не все мені кажете, — промовив молодий детектив. — Коли вчора я виклав мою теорію про Ґетца-педофіла і хлопчика-месника, ви прийняли мене за божевільного. Сьогодні ж ви приїхали по мене. І між іншим відкрили мені, що Ґетц був голубим. А також розповіли про зниклого хлопчика. Однак ви знаєте ще щось, я переконаний.
— Це правда, — визнав Каздан. — Учора ввечері мені телефонував лікар судової медицини. У Ґетца на тілі виявили шрами, зокрема на члені. Я попервах думав, що то пам’ять про Чилі часів режиму Піночета. Але це зовсім недавні рани. Схоже, Ґетц сам себе різав. Або йому допомагав коханець, що трудився над його прутнем.
— Тепер я розумію, як розвивалися ваші думки. Якщо Ґетц був голубий, то він був і збоченець. А якщо збоченець — то любив і дітей…
— А ти не згоден?
— Ні. Ви говорите про три зовсім різні сексуальні орієнтації.
— Голубий не обов’язково педофіл. Тут я можу погодитися. Але Ґетц починає в нас набувати дуже непривабливих рис, чи не так? І його малий коханець Назер теж не викликає в мене захоплення. Повія в чоловічому варіанті, готова задовольняти найзбоченіші бажання…
Порт-де-ла-Шапель.[30] Дороги автомагістралі перетиналися, наїжджали одна на одну, переплутувалися, наче непрохідні хащі якоїсь рослинності. Чорні жерла тунелів були роззявлені, мов пащі якихось страховищ. Треба було витримати випробування темрявою, щоби в’їхати в центральну частину міста. Волокін скрутив іще одну цигарку. Каздан запитав себе, чи він і далі куритиме в такому ритмі. Шарудіння паперу, запах гашишу змішувалися з ревінням клаксонів та гурчанням моторів за вікнами автомобіля. Він звернув на боковий бульвар, у напрямку Порт-де-Берсі.
Росіянин облизав цигарковий папір і промовив:
— Пропоную викласти наші карти на стіл. Я вам потрібен. Мені потрібні ви. Я маю досвід спілкування з дітьми, якого ви не маєте. Ви також маєте авторитет, якого ніколи не матиму я. Проте ми обидва є детективами маргінальними і працюємо поза рамками закону. Хоч я й вірю, що ми змогли би зловити сучого сина, але нас можуть і усунути від справи, адже шансів довести її до кінця в нас обмаль.
— То й що?
— Та, власне, нічого. Так чи інак, а ми зможемо чогось навчитися одне в одного. Ми перебуваємо на стажуванні — і ви, і я.
Каздан відкрив бардачок, не знімаючи руки з керма.
— Це тобі.
Тримаючи цигарку двома пальцями, Волокін занурив ліву руку в бардачок і дістав звідти мініатюрну модель автоматичного пістолета ґлок-19, виготовлену з полімерів і сталі із зарядом на п’ятнадцять куль. Каздан стежив за виразом обличчя молодика. Воно залишилося незворушним.
28
FIJAIS —