Каздан нічого не зрозумів. На екрані якраз висвітилося вікно, що вимагало ввести пароль. Волокін угадав його розгубленість.
— Код, якого він від нас вимагає, стосується лише сеансу зв’язку. Він потрібний конкретно для того, щоб відкрити документи Ґетца. Це зовсім інша річ. Бо цей код я можу обминути.
Волокін скинув плаща і став клацати на клавіатурі. У тісному чорному костюмі, грубій сорочці та краватці з накладним вузлом він нагадував брокера, який знехтував правила та звичаї власного цеху, а саме: закон, що зобов’язує його вдягати костюми найдорожчих марок. Він був радше схожий на молодого селянина в недільному вбранні, що вийшов із новели Мопассана.
Каздан спостерігав, як юнак працює. Коли він вийшов на пенсію, то захопився Інтернетом, наперед радіючи з того, скільки втіхи здобуде із цієї нової дисципліни. Але його спіткало розчарування. Павутина виявилася чимось на зразок їжі швидкого приготування, поверховим, позбавленим будь-яких нюансів, будь-якої глибини. Машина відчуження, як кажуть марксисти. Тепер він задовольнявся тим, що замовляв у мережі Інтернету книжки та диски, застосовуючи її так, як застосовували колишній добрий Мінітель.[33]
— Що ти робиш? — запитав Каздан.
— Я працюю в режимі shell.
— Говори французькою мовою, будь ласка.
— Це мова операційної системи. Людська мова для машини — така сама програма, як і всі інші. Комп’ютер удає, ніби розуміє французьку мову, — він так запрограмований, щоб створювати цю ілюзію, але насправді він розуміє лише цифри, до того ж тільки бінарні…
Каздан дивився, як біжать на моніторі електронні символи. Саме написання цих знаків було витонченішим, аніж написання звичайних літер. Він подумав про фільм «Матриця». Брати Вачовські вміло використали подібність між інформаційною мовою й азіатською каліграфією.
— Де ти тепер?
— Я створюю конфігураційний файл. Щось подібне до «суперкористувача», який зможе проникнути поза звичайними користувачами, щоб добутися до списку файлів.
Волокін перезавантажив комп’ютер. Гудіння відновилося, потім екран знову зажадав пароля. Цього разу росіянин вписав у віконечко кілька літер. Комп’ютер слухняно надрукував на екрані список символів.
— А тепер я підіймуся до кореня програми. Комп’ютери фукціонують, як генеалогічні дерева. Треба йти за низкою підкаталогів, що вставлені один в один: система, програми, файли…
На екрані з’явилися стовпчики слів, кількість яких швидко збільшувалася.
— Це документи, створені й записані в пам’ять Ґетцом. Тексти, малюнки, звуки…
По екрану з величезною швидкістю пробігали абревіатури, цифри, літери. Рядки вигиналися й маячіли, наче дикі трави, над якими пробігає шалений вітер.
— Як ти можеш розуміти це все?
— А я й не намагаюся зрозуміти. Я фільтрую. Пропускаю ці списки крізь програму, яку встановив через Інтернет. Це ніби сітка, що просіює ключові слова, навіть зашифровані, якими користуються педофіли.
Ієрогліфи все бігли й бігли по екрану. Вряди-годи Волокін зупиняв список і відкривав документ. Потім безліч знаків знову мчало в невідому далечінь.
— Прокляття, — процідив він крізь зуби. — Нема нічого. Цей мак малює нам портрет ідеального маленького чилійського музиканта. Навіть його електронні листи зовсім чисті. Він був надзвичайно обережний, мерзотник.
— Мушу тобі нагадати, що на цей момент Вільгельм Ґетц — жертва. Чоловік віком шістдесяти трьох років, якому прокололи барабанні перетинки.
— Ви забуваєте, що він був на прослуховуванні. Ви самі сказали мені про це.
— Невідомо, хто його прослуховував. І з якої причини. Крім тебе, ніхто ще не повідомив, що він був сексуальним збоченцем.
Волокін знову заклацав клавішами.
— Пошукаймо добрих порад в Інтернеті. Зазвичай — це золота копальня.
— Припустімо, Ґетц і справді виходив на сайти педофілів. Але в такому випадку він би неодмінно стирав сліди своїх маніпуляцій, чи не так?
— Безперечно, що так. Але в комп’ютері нічого не стирається. Це неможлива річ, розумієте?
— Ні.
— Надати користувачам можливість застосовувати таку функцію означало б непрямо відкрити їм фундаментальні принципи системи. Повідомити їм початковий код. Той, який дає змогу створювати жорсткий диск. А цей код — одна з тих таємниць, які найпильніше охороняються у світі. Інакше будь-хто міг би створити власний диск і інформаційний ринок припинив би існування. У комп’ютері все відбувається на поверхні. Користувачеві здається, що він стирає свої дані, але це лише поступка, яка надається його дріб’язковій людській логіці. У всесвіті алгоритмів, у глибоких прошарках бінарних структур усе зберігається. Завжди.
33
Абонентська телекомунікаційна мережа, що мала широке застосування у Франції між 1980 і 1990 роками.