Добрі старі архіви, які можна погортати, в яких можна понишпорити й поритися.
Він набрав повні груди повітря, насиченого пилюкою, потім висунув першу шухляду на світло рампи. Одна частина його мозку зосередилася на роботі, тоді як другою заволоділи інші думки.
Ще двадцять чотири години без героїну. Кожен крок, кожна хвилина трохи віддаляли його від безодні, від чорної пащі, роззявленої в його власному тілі й готової засмоктати його в себе. Він веслував, веслував з усіх сил на своєму вутлому човнику, щоб якнайдалі відпливти від велетенського шлюзу, до якого не переставала нести його потужна течія. Помаранчево-чорна куля обпікала все єство й не переставала наспівувати йому: «…every junkie’s like a setting sun…».[35]
Удень він пережив дві кризи. Два різні види ломки. Удень, по дорозі до Баньйоле, коли все тіло йому пересмикнуло і наче полум’я пробігло від куприка до потилиці. Йому здалося, що всі його органи зараз вибухнуть, тоді як хребет почав скручуватись у спіраль, а з ним і всі міріади нервів. Він придушив у собі нелюдський зойк, що мало не вихопився з горла. Опустив віконце, глибоко втягнув повітря і почав рахувати секунди.
Удруге криза настала, коли вони поверталися звідти. Повна апатія. Нерви налилися свинцем. Летаргія напливла на нього, так ніби все тіло залили важким цементом. У такі моменти підняти руку було б для нього неможливою справою. Найменша думка про те, що буде з ним далі, малювала якісь фантастичні картини. На скронях виступили краплі холодного поту, страховисько ворушилось у глибині його нутрощів і шепотіло: «Убий себе».
У помешканні Ґетца, біля комп’ютера, він почувався ліпше. Хоч із носа й текли соплі. Та було кілька нападів нудоти. Проте неймовірно тішила думка, яка навідувала його за кожною іншою думкою, за кожним іншим рухом: він не приймав нічого. Час, який для нього тепер минав, був насичений болем, але то був чистий час.
Присутність Каздана також допомагала йому триматися. Він відчував, що великий ведмідь також має свої таємниці, але його вік, урівноваженість, вагота приносили заспокоєння. А головне, він відчував, що старий вірменин має в ньому потребу. Це підживлювало його власну енергію, наповнюючи його бажанням жити, чіплятися за життя, боротися…
Каздан мав у ньому потребу, він потребував його молодості, енергії, наелектризованості. Але він потребував також його знання людських пороків. Вірменин був надто прямодушний для такого розслідування.
Волокін таких проблем не мав.
Він сам був покручений, порочний, зіпсутий.
Наркоман. Брехун, злодій, людина мінливих поглядів. Якщо він призначав комусь побачення, то ніколи не приходив вчасно. Ніколи не дотримував слова. Зомбі, довіритися якому неможливо. Чоловік, який збуджувався лише тоді, коли бачив дилера. У цьому розумінні він був такий самий, як і ті, кого він переслідував. Усяка нечисть, правопорушники та мерзотники. Усі ті, чия увага зосереджена на всьому темному, злочинному, незаконному. Він міг передбачити їхні рефлекси, думки, логіку. Бо він був ними. Високим коефіцієнтом розкриття злочинів він завдячував саме цьому. Він був злочинцем серед інших злочинців. А немає ліпшого мисливця, аніж той, який полює на своїх ближніх…
Волокін гортав і гортав досьє — частина його свідомості відзначала кожну дату, кожен вік, кожну прикмету. І водночас перед нею пробігало його життя наркомана з усіма жахіттями та кошмарами.
Амстердам. 1995 рік. Він у великому приміщенні якогось покинутого складу. Коли його товариші по кайфу помітили, що один із них прийняв завелику дозу, в них виникло лише одне бажання — позбутися трупа. Їм не хотілося мати в кімнаті мерця, мати ускладнення. Але це бажання було розмитим, нечітким. Бажанням людей, одурманених наркотиками. Це він, Волокін, хоч і перебував тоді під дією героїну, зробив необхідну справу. Він знайшов пластиковий мішок на останньому поверсі того пакгауза. Загорнув мерця в нього, а потім скинув у чорні води річки, що була під фундаментом того приміщення. Щоночі він бачив цей дивний саркофаг, який гойдався, пливучи в темряві. Він чув, як шарудить пластиковий мішок на хвилях, і чув мовчанку інших наркоманів, що дивилися, як їхній товариш пливе за течією. Такий бридкий похорон чекав на них усіх. Геть усіх. Смерть анонімна, гидка, мерзенна, яка прийде завтра або через кілька років. Волокіну тоді ще не виповнилося й сімнадцяти.