Брейді може виїхати на свій маршрут по Вест Сайду з повним фургоном отруєного морозива вже після того, як колишній коп утомиться гратися з тим револьвером, що він його тримає біля свого крісла у вітальні, і скористається ним за призначенням. Але не раніше. Цей жирний екс-коп бісить Брейді Хартсфілда. Дуже, дуже бісить. Ходжес вийшов на пенсію з усіма почестями, вони йому навіть вечірку влаштували, а хіба це справедливо, коли він не спромігся впіймати найзліше уславленого вбивцю з усіх, яких тільки бачило це місто?
— 2 —
Завершуючи зміну цього дня, він їде повз будинок на Тіберрі-лейн[101], де зі своїми матір’ю, батьком і сестрою мешкає найманий хлопець Ходжеса, Джером Робінсон. Джером Робінсон також бісить Брейді. Робінсон симпатичний на вигляд, він працює на екс-копа, і ще він кожного вікенда гуляє з новою дівчиною. І кожна дівчина в нього гарна. Деякі з них навіть білі. Це неправильно. Це протиприродно.
— Гей! — гукає Робінсон. — Містере морозивник! Зачекайте!
Він легко біжить через галявину разом зі своїм собакою, великим ірландським сетером, який мчить за ним по п’ятах. А поза ними біжить і приблизно дев’ятирічна Джеромова сестричка.
— Купи мені якогось шоколадного, Джеррі! — кричить вона. — Будь лааасочка!
У нього навіть ім’я білого хлопця. Джером. Джеррі. Це образливо. Чому б йому не бути Треймором? Або Девоном? Або Лероєм? Чому він не якийсь там йобаний Кунта Кінте[102]?
Джером у мокасинах без шкарпеток, щиколотки в нього все ще зелені після підстригання галявини в екс-копа. На його безумовно вродливому обличчі велика посмішка, і Брейді може закластися, що, коли він спалахує нею до своїх вікендових краль, ті дівчатка спускають з себе трусики і розчепірюють руки: «Нумо входь, Джеррі».
Сам Брейді ніколи не був із дівчиною.
— Як настрій, чоловіче?! — питається Джером.
Брейді, який уже виліз із-за керма і стоїть біля торгового віконця, вишкірюється:
— Добрий. Уже майже кінець зміни, і від цього в мене завжди добрий настрій.
— У вас залишилося якесь шоколадне? Ота Маленька Русалонька бажає шоколадного.
Брейді показує йому великий палець, так само усміхаючись. Це майже та сама усмішка, яку він мав під клоунською маскою, коли з буквально втиснутою в мат педаллю акселератора він врізався у натовп отих жалюгідних шукачів роботи перед Міським Центром.
— Добре вас чую, прийняв-пойняв, друже мій.
Підбігає маленька сестричка, очі іскряться, кіски метляються.
— Джере, не називай мене Маленькою Русалонькою, я це ненавиджу!
Їй років дев’ять чи близько того, і в неї також сміховинно біле ім’я: Барбара. Брейді сприймає чорношкіру дитину з іменем Барбара чимсь настільки сюрреалістичним, що навіть не образливим. Єдиний, хто в цій родині має негритянське ім’я, це собака, який зараз стоїть на задніх лапах, поставивши передні на борт фургона, і махає хвостом.
— Оделл, сидіти! — наказує Джером, і пес сідає, хекаючи, проте з веселим виглядом.
— А як щодо вас? — питає Брейді в Джерома. — Що-небудь вам?
— Мені ванільне, м’яке, будь ласка.
— «Ванільним тобі самому хотілося б бути», — думає Брейді та вручає їм їхні замовлення[103].
Він любить підглядати за Джеромом, йому подобається знати все про Джерома, бо у ці дні Джером, схоже, єдина людина, яка бодай якось спілкується з Дет-Пенсом, і за останні два місяці Брейді бачив їх разом достатньо, аби зрозуміти, що Ходжес ставиться до хлопця як до друга, а не тільки як до спорадично найманого робітника. Сам Брейді ніколи не мав друзів, друзі небезпечні, але він знає, що вони таке: хабарі власному «его». Емоційні страховки. Коли тобі погано, до кого ти біжиш? До своїх друзів, звісно, і друзі кажуть тобі речі на кшталт: «ох, невже» та «не журись», а ще «ми з тобою» та «ходімо, десь посидимо, вип’ємо». Джерому всього лише сімнадцять, ще недостатньо дорослий, аби піти десь випити з Ходжесом (хіба що содової), але він завше може сказати «не журіться» та «я з вами». Отже, Брейді не припиняє стежити.
101
Teaberry (гаультерія лежача) — північно-американський низенький кущ із запашними білими квітами і червоними їстівними плодами; з усіх частин рослини можна готувати вітамінний чай.
102
Kunta Kinte (1750—1822) — раб родом із Гамбії, про якого, засновуючись на усних історіях, написав книгу «Корні. Сага американської родини» (1976) письменник афроамериканець Алекс Хейлі (1921—1992); знятий 1977 р. телевізійний міні-серіал за книгою мав величезний успіх.